Зубожіння і розорення італійського селянства тривало впродовж багатьох десятиліть. Цей процес вкрай несприятливо відбився на становищі Римської держави і передусім на бойовій могутності Риму, оскільки саме селянство становило основну масу війська. Адже, згідно з цензовим принципом комплектування армії, громадяни, позбавлені землі, вибували зі складу військових контингентів. Отже, чисельність армії, її боєздатність падали. Водночас надзвичайно тяжке становище рабів, їх нещадна експлуатація викликали наростаючий протест, відкриті бунти і щораз грізніші повстання. Більшість рабів була з військовополонених. Ще в недалекому минулому вільні люди, вони з неприхованою ненавистю ставились до своїх господарів, протестували проти свого рабського становища і завжди були готові боротися за визволення [19, 278].

Впродовж тривалого часу ці протести мали вигляд незначних виступів, які не впливали на політичне життя Риму. Приблизно з початку II ст. до н.е. ситуація змінюється і неодноразово відбуваються заворушення рабів, що придушуються за допомогою збройного втручання центральних римських властей.

У 199 р. до н.е. у м. Сетії поблизу Риму карфагенські заручники організували велику змову рабів, провели агітацію серед підневільного населення інших місцевостей. Проте два зрадники-раби повідомили власті про змову. Виряджений з Риму з військовим загоном претор упіймав і стратив призвідників. Повстання рабів у м. Пренесте закінчилося стратою 500 осіб. У 196 р. до н.е. повстало декілька тисяч рабів у Етрусії. Повстання було придушено, а його організаторів розп'ято на хрестах. В Апулії у 80-х роках за участь у повстанні страчено майже 7 тис. осіб.

Загострення соціальних протиріч серед вільних, дедалі грізніші повстання рабів були безсумнівними симптомами назріваючої кризи у римському суспільстві. Безроздільне панування нобілітету зумовлювало все більше невдоволення серед широких верств вільного населення. Селянські маси, що витіснялися з землі нобілями і латифундистами, голосніше і наполегливіше вимагали земельного переділу, ліквідації боргових зобов'язань, протестували проти роздачі фонду багатіям, як це робила держава, віддаючи землі тим, хто за них більше платив. Отож опозиція сенатові, котрий очолювали нобілі, зростала.

2.4. Римське суспільство в період встановлення принципату

Установлені за Августа політичні порядки завершували кризу, яку впродовж десятиліть переживала Римська держава. Вони означали торжество військової диктатури і зростаючого бюрократизму. Посилення одноособової влади, створення постійної армії та бюрократичного апарату – неодмінний наслідок перетворення Риму з міста-держави в імперію, до якої ввійшли майже всі країни Середземномор'я.

Правління Августа характерне економічним піднесенням держави, яка поступово приходить до рівноваги від спустошень, завданих їй безперервними громадянськими війнами. З часів встановлення принципату ці війни припиняються, упорядковується система управління. У провінціях відособлені раніше римські поселення зливаються з місцевою верхівкою, яка засвоїла латинську мову і римську культуру. У новозавойовані землі ввозять італійські товари, а звідти поступає сировина. Утворюється єдиний політико-економічний організм, єдине ціле. Саме Август заклав основи цієї нової провінціальної політики, яку розвинули далі його наступники. Це був рішучий поворот у розвитку політичного, господарського і культурного життя всієї держави.

Характерна й розважлива політика Августа лавірування між різними соціальними верствами населення в період встановлення його одноособової влади. Він всіляко намагався наголосити на своєму консерватизмові, показати, що в римському житті не відбувається жодних небажаних нововведень, а відновлюються лише старі, "батьківські" порядки й звичаї. Передусім це стосувалось взаємовідносин його з сенаторським станом, в якому в роки громадянських воєн загинуло або зійшло з політичної арени багато представників старих римських родів. У сенаті з'явилося чимало "нових людей", прибічників тріумвірів з багатих італіків, заслужених військових та ін. Август остаточно затвердив для сенаторів майновий ценз в 1 млн. сестерціїв. Він особисто тричі складав нові списки сенаторів, що було заходом, мало популярним серед сенаторів. Невипадково Август робив це у панцирі, з захованим під одягом мечем, а сенаторів перед входом у приміщення обшукували. І все-таки представники старих родів зайняли в сенаті почесні місця, принцепс виявляв до них увагу, призначав і на інші високі посади. За прикладом Цезаря Август збільшив кількість патриціанських родів і завжди наголошував, що привілейоване становище старої аристократії залежить від милості принцепса. Він надавав матеріальну допомогу збіднілим аристократам, визначні сенатори виконували його доручення як його друзі, супроводжували його як супутники. Без дозволу принцепса ніхто з сенаторів не міг покидати Італію.

Водночас Август щедро надавав сенаторські звання "новим людям", переважно з італійських колоній і муніципій. Зате серед старих сенаторів, ідеали котрих були повернуті в минуле, незважаючи на "благодіяння" Августа, було немало його противників, організовувались змови, проте їх викривали, а винних нещадно карали.

Другий привілейований стан після сенаторського і далі займали вершники. Август встановив для них ценз у 400 тис. сестерціїв. Вершництво розглядалось як стан, складались його списки, які систематично переглядав Август, виключаючи недостойних. Щороку влаштовували паради вершників, в яких повинні були брати участь усі, віком до 35 років, вершники. У складі вершництва можна виділити дві частини: стару, "спадкову", пов'язану з римською аристократією, і нову, що склалась з вислужених легіонерів, найвидатніших представників італійської муніципальної знаті, розбагатілих вільновідпущеників.

Якщо в кінці періоду республіки вершники не виконували особливої ролі у політичному житті, надаючи перевагу розв'язанню економічних проблем, наприклад, збагаченню, то за часів Августа і в подальшому нові елементи вершництва набули у політичному житті вагомого значення. Саме цей прошарок був переважно серед населення основою принципату. Вершництво керувало різними торговельними і лихварськими операціями, тому Август (та інші принцепси) широко використовував їх діловий досвід. їм доручали різні господарські справи, в провінціях призначали прокураторами. Поступово вершництво набувало