Ставлення Августа та інших принцепсів до римського плебсу характерне тим, що він довів до логічного завершення систему хлібних й інших роздач, початок якої поклали Гракхи. Понад 200 тис. найбідніших громадян щомісяця безкоштовно одержували зерно. Август, крім того, досить часто роздавав їм гроші, причому кожен діставав по 400 сестерціїв. З метою відвернути плебс від політики велику увагу приділяли організації розкішних видовищ. Проте коли одного разу юрба почала вимагати вина, то Август відповів, що у Римі є добрий водопровід і вистачає води. Загалом плебс був задоволений політикою принцепса. Втрата політичної активності майже нікого не хвилювала. Адже заходи принцепса щодо забезпечення їх основної вимоги – хліба і видовищ повністю плебс задовольняли. Втім від можливих заворушень чи бунтів юрби Рим охоронявся преторіанською гвардією, міськими когортами, загонами нічної поліції.

Підтримувала Августа і італійська муніципальна знать, оскільки в часи принципату вона зберегла привілейоване становище. А те, що Август встановив громадянський мир і в Італії настав спокій, сприяло розвитку виробництва, торгівлі, припливу багатства. Італійські купці вели торгівлю у найвіддаленіших куточках Римської держави і далеко за її межами, отже, ринок збуту товарів був великий. Видатні представники італійських міст досягли вершницького й сенаторського станів. У виборах місцевих магістратів брали активну участь усі верстви населення.

Проводячи політику умиротворення, консолідації (хоч би й тимчасової) різних верств населення, повернення до старих добрих римських звичаїв, традиційної вірності, благочестя, Август видав низку законів (18 р. до н.е.). Мета їх зводилась до зміцнення сім'ї, збільшення кількості римських громадян. Для осіб сенаторського і вершницького станів встановлювалося обов'язкове одруження; спеціальними законами проти розпусти встановлено суворі покарання за порушення подружньої вірності. Закон 9 р. н.е. розмежовував неодружених і бездітних та сімейних громадян з дітьми у майновому плані. Майнові права перших двох категорій громадян були обмежені, зокрема, щодо розпорядження своїм майном, можливості спадкування та ін.

Одним з головних завдань у політиці принципату було забезпечити покірність рабів. Август провів чимало заходів, які й надалі повинні були засвідчувати принципову відмінність між вільними і рабами. Це було дуже важливо, тому що в часи громадянських воєн похитнулася влада рабовласників над рабами, багато рабів утекло від господарів, воювало в різних арміях. Август розшукав і повернув господарям близько ЗО тис. рабів-утікачів; провів ревізію кількості державних рабів; обмежив відпуск рабів на волю. Зокрема, закон Сентія (4 р. н.е.) передбачав вік звільняючого і звільнюваного; закон Канінія (2 р.) обмежував кількість рабів, котрих відпускали на волю за заповітом; у 9 р. підтверджено старий закон, згідно з яким за вбитого господаря до страти засуджували всіх рабів, які перебували у домі.

Так виглядала Римська держава в період принципату, зокрема, у ранній його період. Республіканська зовнішність нового державного ладу, реставраційні тенденції в законодавстві – все це відповідало вимогам часу. Принципат був особливим, раннім видом монархії в Римі.

Після смерті Августа Римом правлять члени його сім'ї (Юліїв-Клавдіїв), зокрема пасинок Тиберій, який як принцепс-імператор називався Тиберій Цезар Август. До династії Юліїв-Клавдіїв належали й інші імператори – Гай Юлій Цезар (прозваний Калігулою), Тиберій Клавдій, Нерон.

Влада імператорів в цей час продовжувала зміцнюватися, а сенату і магістратів – падати, слабшати. Знову почастішали повстання рабів, активізу­валась визвольна боротьба поневолених народів. Настали фінансові труднощі. Хронічно в державній скарбниці не вистачало грошей, оскільки слабшала інтенсивність зовнішніх воєн і походів, а отже, і притік здобичі. Крім того, ввіз товарів у Рим та Італію значно переважав над вивозом, отже, торгівля мала пасивний баланс. Підвищувати ж податки імператори спочатку не наважувалися.

Значно розрослась імператорська бюрократія, яка поділялась на кілька відомств. Розширились політичні права провінційної знаті. У І ст. право бути обраним у римський сенат надано жителям Галлії, потім – інших провінцій. Щораз частіше римське громадянство надавалось різним містам і общинам провінцій. Це зумовило все гострішу опозицію сенатського стану. Загострилась його боротьба з імператором. Дедалі більшу роль почали виконувати імператорський двір і всесильні вільновідпущеники імператорів. Вони не тільки завідували імператорськими канцеляріями, а й брали діяльну участь у всіх придворних справах та інтригах.

Під час правління Нерона (54-68 рр.) у Римі відновились пишні видовища, церемонії, розгорнулось грандіозне будівництво. Це, як і утримання великої армії та чиновницько-бюрократичного апарату, потребувало величезних коштів. У результаті збільшились побори з провінцій, накладались податки (прямі і непрямі) на все населення держави.

Економіка країни в цілому продовжувала розвиватися. Зросла кількість міст, щоправда, переважно дрібних, збільшилась кількість населення (у І ст. в Італії воно становило близько 16 млн. осіб). В економіці домінувало сільське господарство, в якому і далі широко застосовувалась рабська праця, зокрема у великих маєтках. Але вона стає все менш продуктивною. Адже рабами переважно ставали військовополонені з північних народів – кельтів, германців, бриттів, тобто людей дуже вільнолюбивих. Великі землевласники скаржились, що "раби завдають полям величезної шкоди, ... погано пасуть худобу, погано орють землю, ... усе крадуть, не дбають про майно господарів" та ін.

Притоку ж "нових" рабів не було через відсутність завойовницьких воєн. У зв'язку з цим, щоб знайти вихід зі скрути з робочою силою, землі ділили на дрібні ділянки і здавали їх в оренду. Орендарі цих ділянок дістали, як зазначалось, назву колони (colonus). Спочатку це слово означало будь-якого землероба, котрий обробляв землю; колонами називали й поселенців у колоніях. Поняття colonus у значенні дрібного орендаря знаходимо