Після смерті (або зміщення) рекса тимчасове виконання його функцій покладали на спеціальних службовців, призначених із сенаторів. Кожен з них здійснював владу впродовж п'яти днів [19, 228]. 

Основне завдання службовця – підготовка обрання нового рекса. Близько 509 р. до н.е. посада рекса була скасована. Замість нього стали обирати (з середовища патриціїв) двох консулів.

Римська традиція і легенди засвідчують правління у Римі сімох царів (рексів). Серед них були не тільки власне римляни-латини (до них належали, наприклад, Ромул, Тул Гостілій), а й сабіняни (Нума Помпилій), етруски (вся династія Тарквініїв) – (Тарквіній Древній, Сервій Тулій, Тарквіній Гордий). Вигнання царів і ліквідація царської влади, було, як засвідчує традиція, визволенням Риму від етруського панування.

в) Сенат. За римською традицією вважається, що сенат створив Ромул у кількості 100 осіб, взявши за взірець стародавню раду вождів родів, яку при потребі скликали для розв'язання спільних справ. Потім кількість його членів була збільшена до 300 – за кількістю родів. Це сталося, ймовірно, після об'єднання римської та сусідньої сабінської общин. Членів сенату ще називали батьками (paires). Очевидно, у ранню епоху сенат складався зі старійшин родів – людей врівноважених, старших за віком, з певним життєвим досвідом, життєвою мудрістю.

Сенат вважався дорадчим органом при рексі, який повинен був узгоджувати з ним усі важливі ухвали. Насправді сенат відігравав значно більшу роль у суспільстві. В сенаті попередньо обговорювались усі основні питання, що розглядали Народні збори, і вносились свої пропозиції стосовно їх розв'язання. Всі рішення куріатних коміцій повинні були дістати схвалення сенату. Великий вплив він мав на обрання рекса, яке повинен був затверджувати. Сенат оберігав батьківські традиції, брав безпосередню участь у справах управління, мав право укладати мир, договори з іншими народами та ін. [19, 230]

г) Жрецькі колегії. Наступнику Ромула рексу Нумі Помпилію, котрий був сабіном, приписують релігійний устрій Стародавнього Риму. В тогочасному суспільстві жерці мали величезний вплив. Як вважалось, боги керують кожним кроком людини у земному житті, тому їм треба поклонятися, виконувати їхню волю, приносити щедрі дари. Жерці ж вважалися виразниками волі богів. Отже, при цьому рексі створено три основні колегії жерців, котрі відігравали велику роль у житті суспільства. Це були колегії авгурів, понтифіків і феціалів.

Авгури на основі релігійних ворожінь (за зорями, нутрощами жертовних тварин і птахів та за іншими прикметами) визначали волю богів стосовно тих чи інших дій і вчинків (так звані ауспіції). Вони не передбачали майбутнє, а визначали, чи сприятимуть боги задуманим діям.

Понтифіки оберігали і тлумачили звичаї, а в подальшому – звичаєве право. Вони наглядали за усіма громадськими і приватними богослужіннями, дотриманням обрядів, відали складанням календаря, веденням літописів; розглядали спірні справи і суперечки громадян, зокрема на релігійному тлі. Вони мали право засуджувати людей за релігійні злочини навіть до страти. Наприклад, жриць богині Вести, яка вважалась хранителькою загальногромадянського і домашнього вогнища – весталок, що відповідали за горіння цього вогнища у святилищі Вести і мусили зберігати чистоту та непорочність. За втрату непорочності або загашення вогню їх засуджували до смерті – закопували у землю або замуровували живцем у стіну.

Феціали відали "міжнародними" відносинами: виконували посольські функції, вели переговори з іншими общинами і народами, укладали з ними договори, які затверджувалися потім Народними зборами чи сенатом. Феціали відали й ритуалом оголошення війни: вмочували спис у кров жертовної тварини, йшли на територію ворога й встромлювали у неї спис.

Норм права в цей період ще не було. Різні суперечки і конфлікти розв'язувалися рексом і понтифіками на основі звичаїв, священних книг, традицій. Іноді конфлікти вирішували через самоуправство й кровну помсту. Зрештою, це самоуправство згодом було навіть легалізовано в законах XII таблиць. Будь-які провини, злочини тлумачили не тільки як порушення встановлених звичаїв, допустимої поведінки, батьківських традицій, а й розцінювали як виступ проти релігії, богів. Наприклад, за порушення межевих знаків, знищення чи викрадення посівів, плодів, тварин, за чаклування винного не тільки карали люди, а ще й піддавали прокляттю – тобто йому загрожувала й помста богів.

2.1.2. Реформи Сервія Туллія. Виникнення Римської держави. Зміни в соціально-політичному устрої римського суспільства

Розвиток приватної власності, поглиблення майнової нерівності та соціальної диференціації дедалі більше розхитували родоплемінний устрій. Успішні війни з сусідніми общинами давали змогу збільшити кількість рабів, захопити нові землі, трофеї.

Проте стару родову римську общину найбільш розхитувала безперервна і все гостріша боротьба плебеїв з патриціями. Плебеї, які на той час становили основну масу трудового населення, завдяки військовій виучці, озброєнню становили серйозну силу. До того ж серед них було немало заможних людей, впливових сімей, не менш давніх, з родинними традиціями і бойовими заслугами, ніж патриціанські. У плебеїв зосереджувалась майже вся римська торгівля, ремесла. Постійні конфлікти з приводу політичного безправ'я плебеїв, неможливість користуватися привілеями воєнної демократії (хоча й вони несли тягар повинностей і військової служби) нерідко призводили майже до громадянської війни. Були випадки, коли плебеї відмовлялися вступати у бій з ворогом і на знак протесту проти несправедливості щодо них покидали межі Риму разом зі своїми сім'ями. Назрівав соціальний вибух [19, 232].

Вирішальний удар родовій організації і привілейованості патриціїв завдав шостий рекс Риму Сервій Туллій (578-534 р. до н.е.). Реформи Сервія Туллія за змістом і значенням можна прирівняти до реформ Солона і Клісфена в Афінах. Отже (і це найголовніше в його реформах), усе