з територій, підвладних Пруссії та Австрії. Виряджені в Литву на допомогу повстанцям загони регулярної армії, якими командували генерали Д. Хлаповський і А. Гелгуд, були змушені відійти за прусський кордон. Корпус генерала Ю. Дверницького, що діяв в Україні, також відступив до кордону і склав зброю на території Галичини. З кінця травня повстанці зазнавали поразок майже повсюдно. Найбільшою невдачею польських військ і їхнього нового командувача, генерала Я. Скшинецького, стала битва під Остроленкою 26 травня 1831р.
Скориставшися підтримкою Пруссії, яка активно сприяла придушенню повстання, російські війська під командуванням генерал-фельдмаршала І. Паскевича форсували Віслу в районі Торуня і з північного заходу наблизилися до Варшави. Організувати належний опір царським військам заважали консервативні й угодовські сили. Народні виступи в столиці 29 червня і 15 серпня призвели тільки до самосудів, однак не справили істотного впливу на співвідношення сил. Новий уряд під проводом генерала Я. Круковецького, вважаючи, що подальший опір не має сенсу, відмовився озброїти варшав'ян. Коли 6 вересня війська Паскевича штурмом оволоділи передмістям столиці — Волею, польське військо покинуло місто й відступило до Модліна. 8 вересня російська армія захопила Варшаву, а 5 жовтня головнокомандувач польською армією разом з 20 тис. вояків перетнув прусський кордон. Того ж місяця капітулювали останні вогнища опору — Модлін і Замости.
Листопадове повстання тривало десять місяців. Протягом восьми з них — з кінця січня до початку жовтня 1831 р. — поляки відчували себе вільним народом, хоча жодна з європейських країн не визнала незалежності Польської держави. Верховна влада під час повстання належала сейму, який призначав уряд і головнокомандувача, ухвалював рішення з питань бюджету і податків. Незважаючи на те, що повстання 1830-1831 рр. нічого не змінило у внутрішньому становищі польського народу, воно стало важливим етапом боротьби поляків за національну незалежність. Повстання мало велике міжнародне значення, оскільки підривало лад, запроваджений Віденським конгресом, сприяло розвиткові національно-визвольного й демократичного руху в багатьох країнах Європи.
ЛІТЕРАТУРА
История Польши: В 3 т. Москва, 1955. Т. 2.
Костюшко Й. Й. Крестьянская реформа 1864г. в Царстве Польском. Москва, 1962.
Краткая история Польши. Москва, 1993.
Марахов Г. Й. Польское восстание 1863 г. на Правобережной Украине. Киев, 1967.
Миско М. В. Польское восстание 1863 г. Москва, 1962.
Обущенкова Л. А. Королевство Польское в 1815—1830 гг. Экономическое и социальное развитие. Москва, 1979.
Польша на путях развития и утверждения капитализма, конец XVIII — 60-е гг. XIX в. Москва, 1984.
Ревуненков В. Г. Польское восстание 1863 г. и европейская дипломатия. Ленинград, 1967.
Смирнов А. Ф. Восстание 1863 г. в Литве и Белоруссии. Москва, 1963. Фальковт С. М. Идейно-политическая борьба в польском освободительном движении 50-60-х годов XIX в. Москва, 1966.
Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1989. Т. 2.