Солдати виступили із зарядженими рушницями й розгорнутим полковим прапором. Вів революційні війська штабс-капітан лейб-гвардії драгунського полку Олександр Бестужев. Також очолювали полк його брат, штабс-капітан лейб-гвардії Московського полку Михайло Бестужев, і штабс-капітан того ж полку Дмитро Щепін-Ростовський.

Біля пам'ятника Петрові 1 у формі каре вишикувалися перші з полків, що виступили проти переприсяги імператору. На годиннику була 11 година.

Петербурзький генерал-губернатор Милорадович спробував умовити солдат розійтися. Декабристи розуміли всю небезпеку його вмовлянь. Милорадович був дуже популярний серед солдатів і, до того ж, мав чудовий дар красномовства. Виникла небезпека зриву повстання. Тоді начальник штабу повстанців Оболенський вирішує за допомогою багнета повернути коня графа. У такий спосіб він ненароком поранив графа в стегно. Справу закінчив Каховський, котрий випустив кулю зі своєї зброї. Таким чином, Милорадович був убитий, і небезпека зриву повстання зникла

Але невдача знову чигала на декабристів. Вони з'ясували, що сенатори вже присягнули новому імператорові на вірність. У Сенаті нікого не було. Рилєєв і Пущин вирушили до Трубецького, щоб розробити новий план дій. Декабристам німого не залишалося як удатися до захоплення Зимового палацу и Петропавловської фортеці

Зрада Князя Трубецького

Трубецькой не зважився прийняти на себе командування, ймовірно, підозрюючи, що результат може скластися не на користь декабристів Він вирішив сховатися, щоб не відповідати за можливі невдачі. Декабристи нічим не могли пояснити його відсутність, але сподівалися на його порядність. Однак князь гак і не з'явився, зрадивши в такий спосіб ідеали декабристів.

Уперше відбувся такий безпрецедентний випадок в історії революційного руху Неявка диктатора й стала головною причиною поразки декабристів.

Повсталі солдати на чолі з декабристами продовжували чекати свого проводиря. Микола наказав кінній гвардії атакувати Московський полк. Однак декабристи, які ще вірили в можливість своєї перемоги, намагалися відбитися. І хоча їм допомагав народ, юрби якого зібралися на Сенатській площі, декабристи не були з ним близькими, і тому про співробітництво не могло бути й мови.

А народ щиро підтримував декабристів. У натовпі можна було зустріти ремісників, робітників, майстрів, селян, навіть дрібних чиновників і купців. Навколо декабристів виникло два «кільця» народу. У першому знаходилися ті, хто прийшов на площу раніше У другому знаходилися люди, які спізнилися до ранкових подій. їм довелося товпитися за царськими військами. Микола, помітивши таке положення, заметушився. Положення справді було дуже небезпечним для нього й царських військ. Чимраз сильніше відчувалося, що юрби народу відкрито підтримують повсталих декабристів. .

Микола почав сумніватися у своїй перемозі, «бачачи, що справа стає досить важливою, і не передбачаючи ще, чим скінчиться» Імператор дає розпорядження приготувати екіпажі для членів царської родини з наміром «випровадити» їх під прикриттям кавалергардів у Царське Село. Зимовий палац був надійним укриттям для членів царської родини, бо припускав, що повстання може поширитися.

Микола довго розмірковував і дійшов висновку, що впоратися із ситуацією можна лише за допомогою духовних осіб. Це була остання його надія. Він посилає для переговорів з повсталими митрополита Серафіма й київського митрополита Євгенія (вони стали б для неосвічених солдатів і простолюду виразниками думок про законність складеної присяги й обрання нового імператора, причому досить впливовими). Рішення про проведення переговорів духовних осіб із солдатами й черню було прийняте й під тиском нових обставин. Миколі повідомили, що з казарм для приєднання до заколотників виходять лейб-грена-дери та гвардійський морський екіпаж. Якби митрополитам удалося вмовити , повсталих розійтися до приходу підкріплення, то нові полки не мали б кого | підтримувати і

Але солдати не послухалися слів митрополитів і почали кричати з рядів, що не можуть їм вірити, тому що вони протягом двох тижнів прийняли присягу на вірність двом імператорам.

Раптом митрополити кинулися втікати й повернулися до Зимового палацу: вони побачили, що до повсталих підходили два нові полки. Льодом Неви йшов, пробиваючись крізь війська царського оточення, зі зброєю в руках полк лейб-гренадерів (близько 1250 чоловік). З іншого боку входили на площу шеренги моряків — практично в повному складі гвардійський морський екіпаж — понад 1100 чоловік. Усього ж ішло не менше 2350 чоловік підкріплення. Загалом кількість повсталих збільшилася вчетверо. У всіх солдатів була зброя та бойові патрони, не було тільки артилерії.

Поразка декабристів

Однак ситуація вже вийшла з-під контролю. Причиною цього стало запізнення підкріплення майже на дві години. Усього лише за годину до кінця повстання декабристами був обраний новий керівник — князь Оболенський, який був начальником штабу повстання. Оболенський намагався тричі скликати військову раду, але було занадто пізно. Імператор узяв ініціативу у свої руки. Урядові війська, яких було вчетверо більше, ніж повсталих, повністю оточили декабристів. Історики вважають, що проти 3 тис. повсталих солдатів було зібрано 9 тис. багнетів піхоти, 3 тис. шабель кавалерії, разом, не враховуючи викликаних пізніше артилеристів (36 гармат), не менше 12 тис. чоловік. До того ж були викликані ще 7 тис. багнетів піхоти та 22 ескадрони кавалерії.

Цар розумів, що існує реальна небезпека збільшення активності простолюду з настанням темряви, тому він віддав наказ стріляти картеччю.

Перший залп картеччю був саме по «черні», яка зайняла дах Сенату й сусідніх будинків. На нього повсталі відповіли рушничним вогнем, однак потім під градом картечі ряди здригнулися, заколивалися. Побачивши поранених, декабристи запанікували — почалася втеча, падали поранені й убиті.

Микола віддав наказ про продовження стрілянини. Декабристи кинулися