(ТДР), яку німці створили в січні 1917 р. у Варшаві. Одним із членів цієї Ради став командувач польськими легіонами Ю. Пілсудський. Поступово Пілсудський дійшов висновку, що подальша боротьба на боці Центральних держав є безперспективною для польської справи, оскільки німці збираються використовувати легіонерів лише для забезпечення власних інтересів. За його наказом останні відмовилися скласти військову присягу на вірність союзницьким німецькій і австро-угорській. арміям. Частину легіонерів інтернували в таборах у Беньямінові та Щипйорні. Самого Пілсудського заарештували й вивезли до магдебурзької фортеці.
Ворожа позиція німців, неможливість створення справжнього польського уряду змусили Тимчасову державну раду прийняти рішення про саморозпуск. Імператори Німеччини і Австро-Угорщини дозволили у вересні 1917 р. заснувати новий орган — Регентську раду на чолі з князем 3. Любомирським. Регентська рада отримала повноваження законодавчої та виконавчої влади до часу переходу польських земель під руку короля або регента.
Російський уряд 15 листопада 1916 р. оголосив маніфест Центральних держав про утворення Королівства Польського недійсним. У грудні цар пообіцяв полякам автономію у складі імперії з власною законодавчою владою і армією. Англія і Франція підтримали цей крок Росії.
Велике значення для розв'язання "польського питання" мала Лютнева революція в Росії. 14 (27) березня 1917 р. революційна Росія від імені Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів у відозві "До польського народу " проголосила, що "Польща має право бути цілком незалежною в державно-правовому аспекті". Зміст звернення, а також революційний ентузіазм, з яким його зустріло російське суспільство, не могли не вплинути на позицію Тимчасового уряду стосовно Польщі. У зверненні 17 (30) березня Тимчасовий уряд визнавав право польського народу на національну незалежність, але підкреслював необхідність збереження між Польщею і Росією вільного військового союзу.
В умовах війни, що тривала, та революційних подій у Росії питання про долю Польщі дедалі більше набувало міжнародного значення. 8 січня 1918р. президент США В. Вільсон у тринадцятому пункті своїх миротворницьких пропозицій ("14 пунктів") указав на необхідність утворення незалежної польської держави на територіях, заселених польською людністю. У спільній декларації від 2 червня 1918 р. уряди Франції, Англії та Італії підтримали цю заяву.
Після кількох великих поразок Німеччини на Західному фронті влітку 1918 р. уряди Центральних держав звернулися 4 жовтня до США з проханням розпочати мирні переговори.
Політичні режими Німеччини та Австро-Угорщини агонізували. За цих умов Регентська рада оголосила про підготовку виборів до сейму. Поступово вона перебрала на себе командування армією. Водночас поляки стихійно ліквідовували німецькі та австрійські органи окупаційної влади й створювали власні. У Кракові було засновано Польську ліквідаційну комісію, в Тешині виникла Національна рада Тешинського князівства, яка оголосила про приєднання цієї частини Сілезії до Польщі, в Познані утворилася Польська народна рада. Нарешті, з 6 на 7листопада в Любліні було сформовано Тимчасовий народний уряд Польської Народної Республіки на чолі з І. Дашинським, який проголосив принципи суспільно-політичного устрою нової держави. 10 листопада до Варшави спеціальним потягом з Берліна приїхав Ю. Пілсудський, якому Регентська рада наступного дня надала повноваження головнокомандувача. Так розпочалося відродження польської державності.
ЛІТЕРАТУРА
История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
Общественное движение на польских землях. Основные идейные течения и политические партии в 1864—1914 гг. Москва, 1988.
Погодин А.Л. Главные течения польской политической мысли. Санкт-Петербург, 1907. Погодин А.Л. История польского народа в XIX веке. Москва, 1915.
Пухлов Н.Н. Польское рабочее движение (1890-1904 гг.). Москва, 1977.