Творчість зрілого періоду відіграла велику роль в утвердженні патріотичної громадянськості і рідної мови в польській поезії. У поемах "Сатир" (1564) і "Згода" (1564) та ін. поет виступає як патріот, який вболіває за рідну країну і з гіркотою говорить про міжусобицю і розбрат, що панує серед шляхти, байдужої до долі батьківщини, а зайнятої чварами з сусідами, гонитвою за грішми, розпустою і п'янством. Шляхтич, за словами поета, лише на "орача кричить і з боку у нього не шабля, а нагай стирчить".

Поряд з поемами, в яких порушувались важливі соціальні і політичні теми, Кохановський створив жартівливу, легку, витончену поему "Шахи" (1564), в якій розповів легенду про двох молодих вельмож, які змагалися за руку прекрасної принцеси.

Особливе і почесне місце в творчості польського поета займає лірика. Ліри­чні жанри, розроблені Яном Кохановським, надзвичайно різноманітні. Велику популярність, наприклад, здобули фрашки – невеличкі поетичні твори гуморис­ти­ч­ної, а іноді й сатиричної спрямованості. У фрашках поета відтворено цілий світ, герої якого різняться характером, поведінкою, темпераментом, поглядами тощо. Фрашки Яна Кохановського, як і фіглики Міколая Рея, породили у польській літературі послідовників, цей жанр популярний і сьогодні. Мають фра­ш­ки аналоги і в інших літературах, в українській, наприклад, їх можна порівняти зі співомовками С. Руданського. У веселих, гумористичних фрашках Я. Кохано­в­ського часто висміюються негативні риси характеру, звички людини тощо:

Книги – марні лиш затрати,

Мовиш, краще гріш складати;

То похвально, що з калитки

Грошей не береш на збитки,

Гостю мій, але в крамниці

Ти їх тратиш на дурниці.

("До гостя", переклад П. Тимочка)

А ось взірець веселої фрашки, яка нагадує, що найголовніше у житті – це здоров'я:

Здоров'я маєм,

То не зітхаєм.

Лиш при хворобі

Волаєм: пробі!

Тоді людина

Зна, що єдина

Річ не намарне –

Здоров'я гарне,

І що над нього

Нема нічого;

Бо скрині повні,

Дива коштовні,

Найкраща мода,

І юна врода,

й висока шана –

Річ непогана

Лиш за умови,

Коли здоровий.

Немає ж сили –

І світ немилий.

Нехай убогі

Мої чортоги

Під дахом небо

Вони для тебе.

("Здоров'я", переклад Д. Білоуса)

Але у фрашках посилюються сатиричні ноти, коли поет спрямовує їх проти пихатої шляхти, церковників, забобонів, проти всього того, що суперечило його гуманістичному світогляду:

Княгиня меси жде. Мерщій до капелана.

Та з дому він гайнув і десь пильнує дзбана.

Аж ось іде в червоній рясі в храм.

Вона ж йому: "Мій ксьондзе, так довго спалось вам?"

На докір ксьондз спромігся лиш сказати:

"Яке спання? Я й не лягав ще спати".                                       

("На капелана", переклад Д. Білоуса)

Серед фрашок Я. Кохановського особливо багато творів антицерковної тематики:

Спитали раз ксьондза парафіяни:

Чому так не живете, як учите ви, пане? -

(Він жив з кухаркою). Той каже без турбот:–

Еге! За проповіді беру я по п'ятсот.

Та й тисячі б не взяв, аби з лихої волі

Жить довелося так, як я учу в костьолі.

("На проповідника", переклад Д. Білоуса)

Фрашки Я. Кохановського надзвичайно ємкі, часто майже афористичні:

Якщо не грішна ти, як запевняєш,

Чому ж до сповідальні учащаєш?

("На набожну", переклад Д. Білоуса)

Як бачимо, фрашки прості, лаконічні, ясні. Вони нагадують то дружній жарт, то гумористичну епіграму, або пародію, то злий, сатиричний портрет. Після 1570 р., коли поет усамотнився в своєму маєтку Чарноляс, ним був написаний цикл "Пісні" (надрукований у 1586 p.). Це ліричний жанр, який дає поету змогу висловити свої найпотаємніші думки, розповісти про людські почуття і пристрасті, про переживання закоханих, про сенс життя.

Радіє серце в весняну пору!

А ще недавно стежини бору

Сніги вкривали на лікоть цілий,

На мертвій річці вози скрипіли.

Тепер дерева в зеленім листі

І розквітають луки барвисті,

На чистих водах вже крига скресла,

А тихе плесо тривожать весла...

(Переклад П. Тимочка)

Одним із кращих творів цього циклу є "Святоянська пісня про суботку" – дванадцять дівчат співають свої пісні, в яких відбились народне життя, народні звичаї, народний фольклор [22].

Смерть улюбленої дочки поета, Уршулі, стала приводом до написання вінця лірики Я. Кохановського, його славнозвісних "Тренів" (1580), дев'ятнадцяти плачів-елегій. Ліризм і водночас драматизм цих творів наближають трени до народного голосіння. Відтворення глибини людського горя, яскрава емоційність у його передачі, психологізм у зображенні людських переживань, гіркі роздуми про долю людини і закони буття роблять "Трени" Я. Кохановського шедевром світової лірики.

...Дочасно ж ти умовкла, ох дочасно – сувора

Смерть тебе забрала, пташечко яснозора.

Не вдовольнила слуху мого пісеньками,

А за них заплачу я тужними плачами.

А ти, як і вмирала, то пісень співала...

(трен VI, переклад Р. Лубківського)

Уршулю мила, де ти, де? Не знаю,

В який пішла ти бік і до якого краю...

Та де б ти не була – о, зглянься, доню мила! –

У давнім образі пройти тобі несила,

То втіш мене, молю, прийди, моя дитино,

Хоча б як сон, як дух прилинь, як тінь хвилинна...

(трен X, переклад В. Коптілова)

Відгомін "Тренів" відчутний і в польській поезії XX ст. – наприклад, у збірнику В. Бронєвського "Анка" (1956).

Ян Кохановський був родоначальником польської класичної драми. В 1578 р. він написав драму "Відмова грецьким послам". Відтворюючи події Троянської війни, п'єса водночас перегукується з