Філософська думка плідно розробляла проблеми логіки. Великий внесок у боротьбу зі схоластикою вніс один із перших польських гуманістів Ґжеґож із Санока (1406-1477), архієпископ-епікуреєць, що ратував за вивчення природних наук, лікар, що не вірив у астрологію, займався індуктивною логікою. Він викладав латинську поезію в університеті і сам писав вірші. Одна з головних його заслуг – створення першого в Польщі кружка гуманістів. Цілі логіки, що полягають в розумінні першопричини, освітив у "Діалектиці" Я. Гурський (1563). В кінці XVI ст. прославився філософ А. Бурський, що ставив логіку вище за теологію.

Суспільно-політична думка, природно, була сконцентрована на політичній своєрідності устрою польської держави. У численних трактатах пропонувалися його реформи залежно від поглядів автора. У середині XV ст. суспільна думка сфокусувалася в промові Яна з Людзіська з нагоди коронації Казимира Ягелончика, де містилися традиційні для середньовіччя положення про те, що за природою всі люди рівні, тому государ повинен прагнути до справедливості, охороняючи селян від свавілля магнатів. Новою була патріотична ідея і антична риторична форма виступу. У краківському університетському середовищі набули поширення ідеї гусизму. Магістр А. Галка склав "Пісню про Вікліфа", в якій критикував Рим за приховання християнської істини. Він потім втік до гуситів у Чехію. Ректор П. Влодковіц відстоював суверенітет Польщі по відношенню до Риму, рівні права християнських і нехристиянських народів. Його ідеї розвинув видатний публіцист Ян Остророг (1436-1501), що ратував за об'єднання всіх польських земель, за "бідну церкву". Він сформував суспільний ідеал, де шляхтич, воїн-патріот, схильний до ранньореформаційних ідей, протистояв засуджуваному бюргерству і купецтву, особливо німецькому. Я. Остророг з моралізаторських позицій батожив людські і суспільні вади, перш за все пияцтво. "Меморіал про устрій Речі Посполитої" Я. Остророга містив у собі ідею сильної королівської влади і централізації країни. Основою політичних переконань Я. Остророга стали "вимоги розуму", що свідчить про вплив гуманістичної ідеології. Знаменитий італієць Каллімах (Ф. Буонаккорсі), що приїхав у 1470 р. до Польщі, зіграв велику роль в поширенні тут ренесансних ідей. Навколо нього склався кружок гуманістів, що належали до вищої світської і духовної ієрархії. Він став вихователем королівських дітей і вчителем польських поетів, що писали на латині, ввів у польську літературу жанр біографії і антитурецьких творів ("турцик"). Його філософсько-політичні погляди (епікурейство, вихваляння сильної освіченої влади монарха, обґрунтування необхідності боротьби з турками) зробили великий вплив на польських гуманістів. Помітною інтелектуальною течією стало еразміанство. Активно переписувалися з Еразмом Роттердамським такі польські гуманісти, як згадуваний П. Томіцький – засновник кафедри римського права в Краківському університеті, бібліофіл, що збирав книги по всій Європі; А. Кшицький – поет, примас Польщі, що оспівував Вакха і Венеру, справді ренесансна особистість; його племінник єпископ А. Жебжідовський, що все життя вважав себе учнем Еразма. У відповідь Еразм обсипав компліментами польський двір і народ, що перейшов з варварства в число найбільш культурних народів. Проте вплив Еразма носив швидше характер зовнішнього залучення до філософії провідного мислителя європейського гуманізму. Лише ідея віротерпимості пустила в Польщі глибоке коріння, і то в основному завдяки свідомості незалежності, властивої польському дворянству. Толерантності сприяли й італійці, схильні до ідей Реформації, у великому числі прибулі до Польщі в свиті Бони Сфорца, другої дружини Сигізмунда I. В основному це були лікарі, що затверджували принцип експерименту над авторитетом медиків старовини.

Вершиною польської ренесансної політичної думки стала творчість А. Фрича Моджевського (1503-1572). У творі "Про виправлення Речі Посполитої" (1559) він відстоював ідеали середньої шляхти. Не оспорюючи станового поділу суспільства, він затверджував пріоритет особистих достоїнств, суспільну користь кожного стану, їх рівність перед законом і в етичному аспекті. До поняття "нація" він відносив все населення, а не тільки шляхту, як було прийнято; критикував теорію божественного походження влади. Його етична доктрина включала розділення воєн на гідні і "погані", засудження станової зарозумілості і неробства, відсталості шляхти. Основними критеріями для нього стали розум і віротерпимість [14].

Великий