Реферат на тему:

Походження слов'ян

План

1 Спільні корені слов'ян.

2. Імовірні граниш праслов'янської території.

3. Аргументація західного місцезнаходження слов'ян.

Спільні корені слов'ян

Хто такі слов’яни и де шукати їхні корені? Ці питання дотепер хвилюють науковців. Дивно, що про цей народ який розселитися на гігантських територіях Європи й Азії, донині немає певних відомостей щодо первісного місця проживання відсутні письмові джерела про слов’ян до середини VI ст.н.є.

Зараз до слов'янських народів належать росіяни українці білоруси поляки чехи, словаки, болгари, серби, хорвати, словенці й інші. Але споконвічно були відомі ще багато народів і народностей, які розселялися в Греції Малій Алі Північній Африці, а також в Іспанії Однак пізніше їх або повністю асимілювали, як це трапилося і поморськими слов’янами, які потрапили під владу Тевтонського ордену в XII XIV ст. Незважаючи на начебто розрізненість і розкиданість слов'янських племен усе гаки вони становили єдине ціле тому проблемою є не тільки визначення прабатьківщини слов’ян але навіть і можливість знайти відповідь на питання про їхнє походження. Багато є версій хоча жодну з них не можна зараз вважати достовірною.

На межі XIX XX ст. мовознавець І.А. Болуен де Куртене висунув припущення про походження етноніма «слов'яни» На його думку назва «слов’яни» мої па виникнути спочатку в середовищі римлян, які захопили на східних кордона» слов'янської держави безліч рабів, друга половина імені яких закінчувалася на «слав» Владислав, Сулислав, Мирослав, Ярослав і т.д. Цим закінченням римляни почали називати будь-якого раба взагалі, a надалі и народи, ям постачали більшість цих рабів Від римлян це було потім перейняте й самими слов’янами. Цією теорією згодом сильно зацікавилися и розвинули німецькі вчені-націоналісти, які почали використовувати її для приниження ролі культури и значення слов'янських народів в історії ранньосередньовічної Європи. І все-таки ця теорія мас масу слабких сторін Наприклад незрозуміло, чому раптом Римська імперія яка існувала вже безліч століть вела постійні війни, у ході яких брала в полон величезну кількість людей почала звертати увагу на полонених слов'ян і їхнім ім'ям називати всіх рабів Не можна також пояснити, з якої причини образливу для себе назву прийняли всі слов’яни, у тому числі східні, котрим ніколи не доводилося бути під пануванням римлян До того ж сам автор теорії спирається на слов'янське походження цього кореня, отже, слов'янам не треба було ні в кого запозичати цю назву.

Слов'янські народи належать до давньої індоєвропейської спільноти куди входять такі народи німецькі, балтійські, романські, грецькі, індійські и інші які розселилися ще в давнину на величезному просторі від Атлантичного океану до Індійського й від Льодовитого океану до Середземного моря. Чотири-п'ять тисяч років тому індоєвропейці займали ще не всю Європу, ними Не був заселений Індо стан. Учений Рибаков упевнений що спочатку слов'яни жили на території північно-східної частини Ватіканського півострова й Малої Азії. Ті племена, із яких завдяки поступовій консолідації утворилися праслов'яни. проживали майже на краю індоєвропейських просторів, на Північ від гірського бар'єра, що відгороджує південну Європу від Північної й тягнеться від Альп на схід, завершуючись Карпатами. У зв'язку із цим слов’ян вважають порівняно молодим народом Лише з VI ст. вони вперше під власним ім'ям згадуються в письмових джерелах. Уперше ім'я слов’ян можна зустріти в Псевдоцезаріуса близько 525 р н.е.

Основною твірною силою праслов'янського народу слід вважати стихійну інтеграцію більше-менш споріднених племен. Хоча, безперечно, важливу роль відіграло природне розмноження й колонізація нових просторів. Іншими словами, створило слов'янський народ не розмноження одного племені.

До причин відокремлення слов'янського народу від індоєвропейської групи можна віднести загальноєвропейську подію, що відбулася на межі 3—4 тис. до н. е. у північній половині Європи (від Рейну до Дніпра). Тут міцніло скотарське господарство, швидко виникала майнова й соціальна нерівність. Багатими вважалися люди, які мали значне поголів'я великої рогатої худоби (у старій російській мові «скотарка» — скарбниця). Легкість відчуження черід призводить до воєн і нерівності племен та вождів, у такий спосіб порушується первісна рівність. Боротьба за череди й пасовища призвела до найширшого розселення пастушачих племен не тільки в Центральній, але й у Східній Європі аж до Середньої Волги. Розселення здійснювалося окремими, незалежними племенами. Важливим є той факт, що під час розселення (перша половина 2 тисячоліття) ще не існувало ні слов'янської, ні німецької, ні балтійської спільноти; усі племена перемішувалися й змінювали сусідів у міру поступового пересування.

Науковці вважають, що приблизно до XIV століття рух племен припинився. Уся зона європейських листяних лісів і лісостепу була зайнята індоєвропейськими племенами. Почалося осіле життя; постійно складалися різнорідні зв'язки між сусідніми племенами, уперше на такій великій території почали розвиватися нові споріднені між собою мови. Лінгвістика довела спорідненість цих мов: лінгвістам вдалося визначити, що відділення праслов'янських племен від споріднених або сусідніх індоєвропейських племен відбулося близько 4000—3500 років тому. Також було встановлено, що сусідами слов'ян з індоєвропейських народів були германці, балтійці, іранці, дакофракійці, кельти й ін.

Імовірні границі праслов'янської території

Спираючись на спільнослов'янські позначення елементів ландшафту, припустили, що праслов'яни жили в зоні листяних лісів і лісостепу, де були галявини, озера, болота, але не було моря; де були пагорби, яри, вододіли, але не було високих гір.

Однак отут необхідно звернути увагу на те, що природні зони, які відповідають цим лінгвістичним визначенням, розташовані в Європі так, що не можна однозначно визначити слов'янську