Причинами поразок Червоної Армії були: неочікуваність і загальна непідготовленість до війни з Німеччиною; теорія і військова стратегія не передбачала оборони по всьому фронту, і у зв’язку з цим не були опрацьовані питання про відведення крупних сил через загрозу оточення; не мала Червона Армія і належного досвіду ведення сучасної війни; в пропаганді стверджувалось про легкість для Червоної Армії перемоги над любим агресором; недоозброєність армії сучасними видами зброї і транспортними засобами; довжина кордону з Німеччиною складала більше 2 тис. км., а від Північного льодовитого океану до Фінської затоки – 1200 км; не було завершено будівництво укріплених районів на новому кордоні.

22 червня о 12-й годині дня радянський уряд звернувся до народу з заявою про початок Німеччиною війни проти СРСР. Уряд висловлював надію, що радянські збройні сили у Вітчизняній війні виконають свій обов’язок. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.

Увечері 22 червня У. Черчілль, виступаючи по англійському радіо, заявив про підтримку Англією Радянського Союзу у війні, що почалась. 24 червня 1941 р. з аналогічною заявою виступив президент США Ф.Рузвельт.

Через 12 днів, тобто 3 липня до радянського народу звернувся Сталін. То був виклад програми відсічі фашистам: перебудувати усю роботу на воєнний лад; обороняти радянську землю; надати допомогу Червоній Армії; здійснити мобілізацію до лав Червоної Армії; вести боротьбу з дезертирами, знищувати шпигунів, диверсантів; у разі відступу нічого не залишати ворогові; в окупованих районах розпочати створення партизанських загонів. Ця програма вселяла надію на перемогу, яка не могла бути легкою і швидкою.

На 10 липня німецькі війська просунулись на 360-600 км. Вони захопили Латвію, Литву, Білорусію, частину України і Молдавію. СРСР поніс великі матеріальні і людські втрати.

Смоленська битва поклала початок нової стадії війни Німеччини з СРСР. Саме там було вперше зупинено наступ німецької армії на два місяці. Характерно, що це сталося на напрямку головного удару, спрямованого на Москву. Строки оволодіння Москвою були зірвані. Під Смоленськом радянське командування вперше використало нові міномети “Катюша”, нові літаки. “Смоленська лінія” була щитом, який дозволив радянським військам перегрупуватися і підтягти резерви для оборони Москви.

4 серпня на нараді у Новому Борисові Гітлер поставив завдання перед арміями “Північ” захопити Ленінград. Через 20 днів після цієї наради Гітлер вирішив основний удар нанести по Україні і Криму “радянському авіаносці”, який міг бути використаний СРСР для нанесення ударів по нафтопромислах Румунії. Разом з тим, Гітлер не зняв з військ завдання захопити Москву до початку зими.

Бойовий дух радянських військ значно зріс, 7-ми чоловікам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, близько 1000 чол. були нагороджені орденами і медалями СРСР.

Літом 1941 р. почалися оборонні бої радянських військ під Ленінградом, який з 8 серпня був блокований німецькими і фінськими військами. Сполучення з містом було тільки повітряне і по Ладозькому озері.

Група армій “Південь” наносила удари по Києву. 160 тис. киян працювали на будівництві оборонних споруд. У дивізіях народного ополчення було 90 тис. чол. На початку серпня частина німецької армії групи “Центр” почали оточення міст з півночі і сходу. Радянські війська почали відступати.

Склалась загроза оточення радянських військ. Лише 150 тис. із них вдалося прорватися з оточення. Загинув командувач Південно-західним фронтом генерал-полковник М. Кирпоніс, а також секретар ЦК КПУ М. Бурмистренко та начальник штабу фронту В. Тупиков.

Німецькі війська захопили Київ і усю Правобережну Україну. На півдні окрема Приморська армія вела бої, обороняючи Одесу. На боці німців бої за Одесу вели і 18 румунських дивізій. Обороною Одеси з 19 серпня керував Г. Жуков. Військові кораблі Чорноморського флоту (командувач Ф. Октябрьський) підтримували сухопутні війська. Десятки тисяч жителів міста працювали на будівництві оборонних споруд. Оборона Одеси тривала 73 дні. Війська з Одеси були перебазовані в Крим у зв’язку з необхідністю посилення його оборони.

План німців оволодіння Москвою одержав назву “Тайфун”. Це мав бути генеральний, вирішальний наступ їх армій. До битви за Москву вони залучити 1 млн. чол., майже 14,5 тис. гармат і 1700 танків. Військами керували Бок, Клюге, генерали Штраус, Гудеріан, Гот та ін.

2 жовтня 1941 р. німці почали операцію “Тайфун”. У перші дні наступу німці мали успіх в районі Духовщини і Ярославля.

Державний Комітет Оборони 5 жовтня прийняв рішення про оборону Москви. Головна лінія оборони була визначена в районі Можайська. Були здійснені заходи по залученню резервів для оборони Москви в райони боїв прибули В. Молотов, К. Ворошилов, А. Василевський. З Далекого Сходу до Москви поспішали 3 стрілецькі і 2 танкові дивізії.

10 жовтня Державний Комітет Оборони доручив Г. Жукову керівництво Західним фронтом. У районі Вязьми радянські війська блокували 28 німецьких дивізій. Перший стрілецький корпус генерала Д. Лелюшенка і танкісти М. Катукова затримали танкові дивізії Гудеріана в районі Мценська.

14 жовтня німецькі війська захопили Калінін. Там радянське командування в терміновому порядку створило Калінінський фронт (командувач І. Конєв). Це дало змогу виключити із наступальних операцій 9-ту німецьку армію. На південь від Москви героїчну оборону міста здійснювали війська і жителі Тули.

У ті дні ДКО прийняв рішення про евакуацію з Москви урядових установ, дипломатичного корпусу, оборонних підприємств, наукових і культурних закладів. У Москві залишалося Політбюро ЦК ВКП (б), ДКО, Ставка верховного командування й оперативна група працівників Генштабу. 19 жовтня у Москві