7 листопада у Москві на Червоній площі відбувся воєнний парад військ Московського гарнізону. Сталін виступив перед військами, які одразу ж направлялися на фронт, з закликом примножити свої зусилля для нанесення поразки німецьким військам.

15 листопада німці відновили наступ на Москву. До відсічі ворогу готувались і жителі міста. На околицях міста збудували барикади, у стінах будинків з’явились амбразури. Війська Протиповітряної оборони прикривали місто з повітря і знищили більше 1300 німецьких літаків. У повітряних боях під Москвою льотчик В. Талаліхін вперше в історії здійснив таран німецького літака. Всього під Москвою було здійснено 24 повітряних тарани. 1 грудня 1941 р. німецькі війська були уже на відстані 25 км. від Москви. 4-5 грудня на фронті під Москвою наступив вирішальний перелом. Наступ німецьких військ було зупинено. План “Тайфун” так і не був реалізований.

5 грудня радянські війська почали контрнаступ під Москвою. Німці були вибиті з Рогачова, Крюкова. 8 грудня Гітлер видав наказ про перехід німецьких військ до оборони. 16 грудня радянські війська звільнили місто Калінін, 20 грудня – Волоколамськ, на південь від Москви була звільнена Ясна Поляна. Ворог був відкинутий від Москви на 100-150 км.

Перемога радянських військ під Москвою створила якісно нову військово-політичну обстановку. Вона означала крах швидкоплинної війни з боку Німеччини. Світ одержав надію на можливість розгрому фашизму. Перемога під Москвою була результатом великої організаторської роботи радянського керівництва й особисто Сталіна.

Антифашистська коаліція держав почала складатися одразу ж після нападу Німеччини на СРСР. Першим виступив У. Черчілль ще 22 червня. 12 липня в Москві було підписано англо-радянську угоду “Про спільні дії проти Німеччини”. Окрім взаємодопомоги обох сторін, було взято зобов’язання не вступати в сепаратні переговори з Німеччиною. Сполучені Штати Америки й емігрантські уряди Чехословаччини і Польщі також заявили про свою підтримку Радянського Союзу.

24 вересня 1941 р. на міжсоюзній конференції в Лондоні (Англія та її домініони, СРСР, Бельгія, Чехословаччина, Греція, Польща, Нідерланди, Норвегія, Югославія, Люксембург і “Вільна Франція” і неофіційний представник США) (США ще не були в стані війни) були погоджені основні цілі війни з боку антигітлерівської коаліції.

26 вересня – 1 жовтня 1941 р. в Москві відбулась Московська конференція трьох держав – СРСР, США і Англії, яка прийняла узгоджені заходи по мобілізації ресурсів союзних держав для ведення війни проти Німеччини. США заявили про готовність надати Радянському союзу воєнну допомогу в розмірах 1 млрд. доларів на основі закону про передачу зброї у борг чи оренду (ленд-ліз). До кінця 1941 р. СРСР одержав від США озброєнь і матеріалів на 525 тис. доларів.

7 грудня, після нападу Японії на американську військову базу Пірл-Харбор, США, Англія і ряд інших країн 8-го грудня 1941р. оголосили війну Японії, і таким чином, США стали воюючою стороною Другої світової війни і повноправним учасником антигітлерівської коаліції держав. Німеччина та Італія 11 грудня 1945 р. оголосили війну Сполученим Штатам Америки. 1-го січня 1942 р. у Вашингтоні була підписана декларація 26 країн світу, які зобов’язувались надати усі свої військові, економічні, людські ресурси для досягнення перемоги над ворогом.

Вступ Радянського Союзу у війну проти Німеччини, можна сказати, послужив лише поштовхом для об’єднання усіх країн, яким загрожувала агресія. Це означало, що Німеччину і на цей раз очікувала війна на два фронти, чого Гітлер так не хотів.

На літо 1942 р. під німецькою окупацією знаходилась Прибалтика, Білорусія, Україна, західні і південні області Росії. Німецькі війська продовжували блокаду Ленінграда, все ще загрожували Москві. Радянські війська потерпіли поразку весною 1942 р. під Харковом і в Криму. Балтійський і Чорноморський флот лишилися своїх основних баз. Лише Північний флот міг реально надавати допомогу сухопутним військам в обороні узбережжя.

28 липня 1942 р. в СРСР був виданий наказ № 227. Основний його зміст був у тому, щоб любою ціною не допустити подальшого відступу радянських військ. Заходи радянського військового керівництва по виконанню цього наказу були над жорсткими, що дало позитивний ефект. Морально-психологічні настрої у військових з’єднаннях змінювалися на краще.

На кінець липня Німеччина мала на Східному фронті 237 дивізій (з них 184 німецькі), а на листопад їх уже було 266. Головний удар німецькі війська наносили на півдні в міжріччі Дону і Волги з метою дійти до Сталінграда і вторгнення на Кавказ. Восени німецькі війська, отримавши наказ Гітлера № 1, перейшли до оборони.

Ставка Верховного Головного командування СРСР розробила план наступу зимою 1942-1943 рр., головним завданням якого було добитися корінного перелому у війні з Німеччиною на користь Радянського Союзу. Контрнаступ на Сталінград план “Ураган” був ключовим у цьому відношенні. Радянські війська були забезпечені в достатній кількості зброєю (15,5 тис. гармат, 1,5 тис. танків, 1,3 тис. літаків), чисельність військ досягала 1.1 млн. чол. На цей час Верховне командування СРСР мало у своєму розпорядженні достатню кількість резервних військових підрозділів. Радянські війська мали оточити і знищити німецькі війська в районі Сталінграда.

Їм протистояли 1 млн. німецьких військ, 10,3 тис. гармат, 675 танків, більше 1,2 тис. літаків.

Радянське керівництво готувало воєнну операцію під Сталінградом у великій таємниці. Сталінградська наступальна операція радянської армії почалась 19 листопада 1942 р. і продовжувалась до 2 лютого 1943 р. У перший же день наступу вони просунулись на 200 км вперед. 23 листопада війська Південно-Західного, Сталінградського і Донського фронтів зімкнули коло навколо головного угрупування