свою завершальну стадію. Букринський і Лютіжський плацдарми відіграли вирішальну роль у загальному успіху бойових операцій радянської армії. 6 листопада 1943 р. вона звільнила Київ від німецьких окупантів. На півдні України були звільнені Запоріжжя і Дніпропетровськ. Німецькі і румунські війська були блоковані в Криму. Літньо-осіння кампанія 1943 р. була блискуче завершена.
На окупованих територіях німці здійснювали терор проти мирного населення, концтабори стали таборами смерті, людей молодого віку відправляли на роботу в Німеччину. Всього було вивезено з окупованих районів СРСР 5 млн. чол. Мало місце вивезення в Німеччину сировини, зерна, пам’яток культури. Під час окупації в Прибалтиці, Білорусії і на Україні незначна частина населення перейшла на сторону окупантів. Інша, значно більша частина населення пішла в партизанські загони. Вони рятували людей від вивезення в Німеччину, вели “рейкову війну”, влаштовували диверсії проти німецьких окупаційних властей, вбивства окупантів.
Для керівництва партизанським рухом був створений Центральний штаб. Партизани відволікали значні сили ворога (до 24 дивізій), які не могли бути використані на фронті. На Україні керівниками крупних партизанських з’єднань були А. Сабурів, С. Ковпак, А. Федоров та ін.
Зауважимо, що проти радянських партизан на території України, Білорусії, у Прибалтиці вели бойові дії, усіляко затруднювали їх діяльність націоналістичні організації і їх військові сили. На Україні це була ОУН і УПА, в Литві – “Лісові брати”.
Вони вважали, що в умовах війни в разі поразки СРСР з’явиться можливість здобути національну незалежність. У тих конкретно-історичних умовах, коли зусилля Об’єднаних націй, у т. ч. і народів СРСР були спрямовані на розгром фашизму, така позиція націоналістів не могла бути виправданою. На політичні контакти з націоналістичними організаціями тоді не пішов жоден уряд Європи, Німеччини у тім числі.
Література:
Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.
Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.
Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.
Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.
Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.
Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.
Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.
Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.
История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.
История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.
Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.
Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.
Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.
Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.
Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.
Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.
Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.
Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.
Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.
Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.