Вранці 1 вересня німецько-фашистська авіація нанесла бомбові удари по аеродромах, комунікаційних вузлах, економічних і адміністративних центрах країни. З вересня Великобританія, 4 вересня Франція оголосили війну Німеччині.

Проте активні бойові дії на Західному фронті Німеччини не велися (так звана “дивна війна”). Згідно з планом “Вайс”, затвердженим Гітлером 11 квітня 1939 р. проти Польщі було кинуто 58 дивізій з 75, що їх налічував вермахт, два повітряні фронти (1 тис. бомбардувальників, 105 винищувачів). Загальна кількість німецьких солдатів і офіцерів становила 2 млн. чоловік. Їм протистояла польська армія – 1,35 млн. солдатів та офіцерів (30 піхотних дивізій, 10 резервних дивізій, 22 кавалерійські бригади, що були об’єднані у 6 армій і групу “Нарев”). Польща мала близько 29 рот застарілих панцирників, 9 рот легких танків, близько 500 літаків застарілих конструкцій. Війська були не сконцентровані, а розтягнуті вздовж кордону.

Німецький наступ здійснювався у двох напрямах. Зі Східної Прусії наступала група армій “Північ”, якою командував генерал Ф.Бак, з Сілезії і Словаччини – група армій “Південь” (командуючий – генерал Г.Рундштедт). У перші ж дні бойових дій відчайдушний опір польської армії було зламано. 6 вересня польський уряд виїхав з Варшави, а17 вересня прибув до Румунії.

26 червня 1940 р. радянський уряд почав вимагати від Румунії повернення Радянському Союзу Бессарабії і Північної Буковини, мотивуючи свої дії традиційною формою братерської опіки українського населення.

Після пред’явлення ультиматуму 28 червня радянські війська перейшли Дністер і вступили у Чернівці. Бессарабію приєднано до Молдавської АРСР, Північну Буковину та райони Ізмаїлу, в основному заселені українцями, - до Української РСР.

На початку Другої світової війни радянський уряд здійснив ряд зовнішньополітичних заходів щодо зміцнення своїх позицій на північному заході, насамперед у Прибалтиці. СРСР нав’язав урядам Естонії, Латвії і Литви пакти про взаємодопомогу.

Переговори завершились підписанням договорів: 28 вересня 1939 р. З Естонією, 5 жовтня – з Латвією, 10 жовтня - з Литвою.

За цими договорами, на території прибалтійських держав передбачалось розміщення радянських наземних і повітряних збройних сил та створення військово-морських баз. Водночас СРСР передав Литві місто Вільно та Віленську область, загарбані Польщею у 1920 р. Невдовзі радянський уряд став твердити про порушення урядами прибалтійський республік умов пактів про взаємодопомогу та організацію антирадянських змов 14 червня 1940 р. Естонії, Латвії та Литві було надіслано ультиматум з вимогою змінити режим і відкрити кордони радянським військам. Були сформовані так звані “народно-демократичні уряди”.

Таким чином, Прибалтика була окупована СРСР, а в серпні 1940 р. приєднана до Радянського Союзу.

Намагаючись зміцнити новостворені західні кордони, Кремль запропонував Фінляндії обміняти її територію на Карельському перешийку на більшу за площею частину радянської Карелії, щоб відсунути радянсько-фінський кордон на кілька десятків кілометрів від Ленінграда. Але переговори в Москві не дали бажаних результатів. 29 листопада 1939 р. радянський уряд відкликав з Фінляндії своїх представників і розірвав з нею дипломатичні відносини. 30 листопада 1939 р. Червона армія перейшла кордон Фінляндії, розпочавши проти неї війну.

Англія, Франція, США, Швеція, Норвегія та Італія подали Фінляндії політичну, дипломатичну й економічну допомогу. США запровадили “моральне ембарго” на експорт американських товарів до Радянського союзу. Фінляндії були надані кредити на суму 300 млн. доларів. СРСР виключили з Ліги Націй.

Червона армія, взявши штурмом “лінію Маннергейма”, примусила Фінляндію піти на підписання договору про мир, який уклали 12 березня 1940 р. у Москві. Внаслідок радянсько-фінської війни кордон було відсунуто на 150 км від Ленінграда. До складу СРСР ввійшли весь Карельський перешийок з містом Виборг, Виборзькою затокою і островам, північніше і південніше Ладозьке озеро, частина Риба чого і середнього півостровів на узбережжі Балтійського моря. Фінляндія на 30 років здавала в оренду СРСР півострів Ханко для створення військово-морської бази. Сторони зобов’язувалися утримувати від нападу одна на одну, не вступати в коаліції, спрямовані проти однієї із сторін.

Радянсько-фінська війна тривала всього 105 днів. За цей час Радянський Союз втратив, за деякими даними, більше 722 тис. убитих, поранених і обморожених. 17 тис. чол.. пропали безвісти.

22 лютого 1940 р. німецьке командування затвердило “Жовтий план” – оперативний план війни проти Голландії, Бельгії і Франції.

На світанку 9 квітня 1040 р. німецькі війська розпочали воєнні дії проти Данії, та Норвегії. Окупування Данії відбулося блискавично. Опівдні було зайнято Копенгаген, а вже наприкінці дня німці окупували всю країну.

14-тисячна армія Норвегії була відведена для “маневрів” в глиб країна, тому німецькі війська спочатку оволоділи основними портами й аеродромами. Столицю Норвегії Осло гітлерівці окупували на очах здивованого населення, яке не зрозуміло, що власне відбувається.

Окупувавши Данію і Норвегію, німецьке командування зосередило на кордонах з Францією і Голландією 115 дивізій. 10 травня 1940 р. почався наступ на Францію через Бельгію, Голландію, Люксембург – в обхід французької оборонної “лінії Мажино” вздовж кордону з Німеччиною. 15 травня голландська армія капітулювала і німецьке командування перекинуло війська до Бельгії.

11 травня група військ генерала Рундитерта прорвалася через територію Люксембургу і увечері 12 травня завоювала Седан. Форсувавши Маас, німецькі танки прорвалися до Ла-Маншу 17 травня німці без бою увійшли в Брюссель, 18 травня – в Антверпен, 22 травня – в Булонь, 23 – в Кале.

За наказом короля Леопольда ІІІ бельгійська армія припинила опір, і 28 травня Бельгія капітулювала.

5 червня 1940 р. розпочався наступ на півдні. 124 німецьким дивізіям протистояло 65 французьких. 7 червня німці прорвали французьку оборону і рушили