РЕФЕРАТ

На тему:

Перші історичні відомості про слов'ян

Питання про походження слов'ян — одне з ключових в історії народів Центральної, Східної та Південно-Східної Європи. Давні слов'яни — це племена, які є предками сучасних слов'янських народів. Однак вивчення їхньої історії значно ускладнюється відсутністю повноцінних писемних джерел про слов'ян майже до VI ст. н. е. Кращого залишає бажати і стан наявних відомостей. Перші фрагментарні свідчення про пращурів слов'ян наводять грецькі античні автори. Так, серед давніх греків дуже поширеним був т. зв. "сонячний камінь" (бурштин), який добували в далекій "північній країні на річці Ерідан". Саме давньогрецькі автори першими розповіли про племена "енетів" (венетів), від яких він надходив. Проте вони не повідомляли, де саме жило назване плем'я. Лише в першій чверті IV ст. до н. е. мореплавець і вчений Пітей з міста Массалія (сучасний Марсель) обігнув на кораблі Західну Європу і врешті-решт досяг "країни бурштину".

В його повідомленнях, які дійшли до нас у вигляді уривків із творів Діодора, Плінія Старшого та Страбона містилася інформація, що Ерідан поділяє територію країни на Кельтику і Скіфію. В останній живуть "гвінони" (венони, венети) або "гуттони". На відстані одного дня плавання на кораблі від указаного місця лежить острів Абалус (Абалцій, Балтій, Басі-лей), де місцеві жителі збирають бурштин, що його навесні викидають морські хвилі. Саме свідчення Пітея про "північне" походження бурштину дали підставу Плінію Старшому (І ст. н. е.) спростувати поширену думку про його видобуток на островах Адріатичного моря.

Окремі еклектичні згадки про давніх слов'ян можна знайти і в інших давньогрецьких авторів. Так, історик та географ Геродот (Уст. до н. е.) також розповідає, що бурштин привозять з району річки Ерідан, від племен, які здавна відомі видобутком і торгівлею "сонячним каменем".

Починаючи з другої половини І ст. н. е. збільшується потік достовірнішої інформації про давніх слов'ян: вона надходить від античних авторів Плінія Старшого (23—79рр. н. е.), Публія Корнелія Тацита (бл. 55—117рр. н. е.), Птолемея Клавдія (II ст. н. е.).

Римський географ Пліній Старший у "Природничій історії" (77р. н. е.) наводить опис "Скіфії", яка омивалася Північним океаном, утворюючи "Скіфське узбережжя ". Повідомляючи про Сарматію, він зазначає, що "землі до річки Вістули зайняті сарматами, венедами, скіррами та гіррами". Якщо двоє останніх племен належали до східнобалтійських, то сарматами в ті часи називали всіх, хто населяв Східну Європу. Тацит і Птолемей, у свою чергу, розповідаючи про Сарматію, вказували на землі, розташовані на схід від Вісли й Одеру, на півдні — до Угорської низини й північного узбережжя. Саме там жили племена венедів.

Римський історик Корнелій Тацит у праці "Германія " повідомляє про тісні стосунки, що склалися міме сарматами і венедами, й про рух слов'янських племен у напрямі нижньої течії Дунаю, зазначаючи: "Внаслідок змішаних шлюбів їхня зовнішність трохи псується схожістю з сарматами". Тацит звертає увагу на істотні відмінності венедів від сусідів — германців та сарматів — як у зовнішньому вигляді, так і в поведінці й характері занять.

За допомогою спеціальної хімічної експертизи встановлено, що бурштин, який знаходили в мікенських похованнях ХІV-ХІІ ст. до н. е., а також у єгипетських саркофагах епохи П'ятої династії (III тис. до н. е.), має північне походження.

Давньогрецький вчений Птолемей у праці "Географія " пише: "Сарматію обмежують великі племена: венеди — по всій Венедській затоці, на північ від Дакії — ліквіни та бастерни, з усіх боків Меотвди (Азовське море) — язиги та роксолани, а поряд з ними — гамаксобії та алано-скіфи". Далі Птолемей зазначає, що нижче венедів за течією Вісли живуть "гуттони, потім фіни, потім сулони". В іншому місці він розповідає про "Венедські (Карпатські) гори".

За лінією Карпати — Нижнє Потисся, через лісостепи дніпровського Лівобережжя (аж до Сіверського Донця) проходила смуга зіткнення венедів і сарматів. Імовірно, що саме вона була південною межею розселення венедських племен, про які повідомляє Птолемей. Згідно з його "Географією", "Сарматію населяють великі венедські племена, вздовж усієї Венедської затоки". Таким чином простір між степами Північного Причорномор'я (місце осідку сарматів) і Балтійським морем ("Венедська затока") займали предки слов'ян — племена венедів.

Процес розселення венедів у Подунав 7 досить виразно простежується за писемними джерелами, його підтверджують гідронімічні й топонімічні дані. Це засвідчують також Пейтингерові таблиці" — римська карта (III—IV ст.), виявлена на початку XVI ст. в Аугсбурзі. Складання оригіналу карти пов'язують з ім'ям римського географа Касторія (середина IV ст. н. е.). На ній досить чітко зображені землі Подунав'я та Карпати, трохи північніше яких автор помістив Балтійське море. Венеди на карті позначені двічі: на узбережжі Балтики та між Дністром і Дунаєм. У першому випадку поруч з венедами розташовано різні сарматські племена, а самих венедів Касторій називає "венедо-сарматами". Жили ці венеди ймовірно на Середній Тисі.

Про присутність у Подунав'ї слов'ян у середині V ст. н. е. йдеться у звіті імператору Феодосію, поданому дипломатичною місією Максиміана, який відвідав ставку Аттіли (містилася у районі сучасного угорського міста Естергом).

Після II ст. н. е. історичні джерела протягом чотирьох століть майже не згадують про слов'янські племена. Тільки в VI ст. н. е. висвітлення даної тематики продовжили Псевдо-Кесарій, Іоанн Ефеський, Йордан, Прокопій Кесарійський, Менандер та ін. Саме візантійські автори започаткували вживання етноніма "слов'яни". Особливої уваги заслуговують праці готського (за походженням) історика Йордана —