Так, Йордан не тільки вказав на місце розселення венедських племен, а й одним з перших назвав їх "слов'янами ": "Коло лівого схилу (Альпійських гір), які повернуті на північ, починаючи від витоків річки Вістула, на безмежних просторах розташувався численний народ венетів. Незважаючи на те, що тепер їхня назва змінюється відповідно до різних родів і місцевостей, усе ж переважно вони називаються слов'янами й антами". В іншому місці, розповідаючи про готського короля Ерманаріха, Йордан зазначає, що венеди "...походять від одного кореня й тепер відомі під трьома іменами: венетів, антів, склавинів". Він був переконаний, що три згадані племені є одним народом. У свою чергу, Прокопій Кесарійський повідомляв про "численні народи антів" і вказував на територію їхнього розселення — "подалі краю на північ Меотидської затоки" (Азовського моря).

Таким чином, за повідомленнями цих авторів, до середини VI ст. н. е. венеди поділились на дві групи: склавинів (склавів) та "численних" антів. Склавини, згідно з цими джерелами, жили на території на північ від Паннонії (до Балтійського узбережжя) й на захід від Вісли до Ельби та її притоки Сали. Саме на заході, мабуть, пролягала лінія їхнього зіткнення залабськими племенами германців. Територія, населена антами, охоплювала великі простори: від Причорномор'я та Приазов'я на півдні до верхів річок Дністер, Дніпро, Сіверський Донець, Дон на півночі.

У візантійських джерелах, починаючи з VI ст., зростає кількість повідомлень про народи, від дій яких залежала доля імперії. Проте автори подають замало відомостей про слов'янські племена — надто далекими вони були від головних векторів імперської політики. Природно, що подіям на Нижньому Дунаї та Балканах візантійці приділяли більше уваги, оскільки ці райони перебували у сфері їхніх безпосередніх інтересів.

Проте з 20—30-хроків VI ст. слов'яни дедалі частіше згадуються у візантійських джерелах. Це можна пояснити прискоренням процесу інфільтрації слов'янських орд на Балканський півострів. Невдовзі вони змогли захопити певні райони імперії та оселитися там. Здебільшого слов'яни жили черезсмужне з місцевим населенням, до якого, крім греків, фраків, іллірійців належали романці (волохи), предки албанців та ін. З цього часу роль слов'янських племен у військово-політичних

"Назва "анти" та згадки про них вперше зустрічаються у грецьких написах, виявлених у Керчі й датованих III ст. н. е. відносинах у володіннях Візантії на Балканах значно зросла. Слов'яни продовжували свою експансію на терени імперії, здійснюючи її по двох напрямах — з півночі (Паннонська низина) та з північного сходу (пониззя Дунаю).

З візантійських джерел VI ст. можна дізнатися, що "племена склавів та антів однакові за способом життя; вони вільні та жодним чином не схильні ставати рабами, підкорятися, особливо ж у власних землях. Вони численні та витривалі, легко зносять спеку, холод, дощ, відсутність одягу й нестачу харчів. До прибулих до них іноземців добрі та приязні, але супроводжують їх завжди...".

Уже в середині VII ст. н. е. в хроніці Фредегара вперше вживається назва "слов'яни, які іменуються венедами ". І. Бобинський в описі життя Св. Колубіана (VII ст.) повідомляє: "З'явилася у нього думка відправитися до венетів, які ще іменуються слов'янами..." Ще конкретніше висловлюється англосаксонський автор Алкуїн (сучасник та хроніст Карла Великого, друга половина VIII — початок IX ст.): "Слов'ян називаємо венедами ". Венеди та річка Вісла згадуються у пісні невідомого англійського мандрівника (VIII—IX ст.)

ЛІТЕРАТУРА

- Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. Москва, 1973.

- Вернадский Г. В. Древняя Русь. Москва, 1996. Вовк Ф. Антропологічні особливості українського народу, Київ, 1994. Гумилев Л. Й. Конец и вновь начало. Москва, 1994.

- Древности славян и Руси. Москва, 1988. Кісь Я. П. Этногенез слов'ян. Львів, 1985. Кобычев В. П. В поисках прародины славян. Москва, 1973.

- Надерле Л. Славянские древности. Санкт-Петербург, 1902.

- Надерле Л. Славянский мир. Санкт-Петербург, 1909.

- Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. Київ, 1994.

- Петров В. П. Етногенез слов'ян. Київ, 1972. Петров В. П. Походження слов'ян. Київ, 1991.

- Свод древнейших письменных известий о славянах: В 2 т. Москва, 1991. Т. 1. Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян. Москва, 1979.

- Седов В. В. Очерки по археологии славян. Москва, 1994.

- Третьяков П. Н. По следам древних славянских племен. Москва, 1982. Трубачев О. М. Этногенез и культура древнейших славян. Лингвистические исследования. Москва, 1991.

- Этногенез народов Балкан и Северного Причерноморья. Лингвистика, история, археология. Москва, 1984.

- Этногенез, ранняя этническая история и культура славян. Москва, 1965.