розбудови держави, розвитку існуючих та створення нових державних інститутів, розробки основних засад внутрішньої та зовнішньої політики. Останні шість років його правління (1833—1839) сповнені відчайдушної боротьби за владу, яка розгорнулася між представниками різних політичних течій усередині Сербії.
Перші виступи локальних ватажків проти Мілоша, які мали на меті обмежити його одноосібну владу, відбулися ще в 1815—1817 рр. Другу хвилю заколотів започаткував у 1821 р. бунт Стефана Добрняца в Пожаревацькій нахії. Повстання сягнули апогею в 1825—1826 рр., коли стихійні народні бунти спалахували регулярно, а виступи Мілоє Поповича-Джака й Джордже Чарапича створили для Мілоша дуже серйозні проблеми. Обренович щоразу придушував ці повстання, проте невдоволення його діяльністю — особливо після 1830 р. — зростало. Рух проти режиму абсолютизму, запроваджуваного Мілошем Обреновичем, приніс його організаторам і натхненникам реальні результати в 1835 р., коли черговий масовий виступ, очолюваний Мілетою Радойковичем ("Мілетине повстання"), налякав Мілоша настільки, що він пішов на переговори зі своїми противниками. Як наслідок цих переговорів з'явилася Конституція 2лютого 1835р., яка обмежувала владу князя й проголошувала в Сербії устрій, скопійований з тогочасних західноєвропейських зразків.
ЛІТЕРАТУРА
История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
Никифоров К. В. Сербия в середине XIX в. Москва, 1995.
Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1987. Т. 2.
Шемякин А. Л. Идеология Николи Пашича. Формирование и эволюция (1868—1891). Москва, 1998.
Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. Т. 58. Ст. "Сербия", "Сербская литература", "Сербы". История сербского народа. Београд, 1987.