1. Розкрити проблему поляризації світу після Другої світової війни.

2. Дослідити проблему “холодної війни” та структурне закріплення біполярності в Європі, а також початок протистояння двох військово-політичних блоків.

Практичне значення. Практичне значення даної курсової роботи полягає в можливості застосування матеріалу роботи при підготовці шкільних уроків, а також використання матеріалу у подальшій науковій роботі.

В роботі використовувались наступні праці: Боффа Дж. История Советского Союза. Т. 2. От Отечественной войны до положения второй мировой державы. Сталин и Хрущов. 1941-1964 гг.: Пер. с итал. – М., Междунар. Отношения, 1994. – 632 с.; Верт Н. История Советского государства 1900-1991: Пер. с фр. М.: Прогресс-Академия,1995. – 544 с.; Гендер М.Я. История России 1917-1995. В 4-х т. Учеб. пособие для студ. вузов. – М.: МИК: АГАР, 1996. Т. 2. – 430 с.; Диалог в Гаване. Карибский кризис. Документы // Международная жизнь. 1992. № 10; 1993. № 1.; Добрынин А. Карибский кризис. Свидетельства участника // Международ­ная жизнь. 1992. № 7.; Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 р. до наших часів. К.: Основи, 1995.; История новейшего времени стран Европы и Америки 1945-1990. Учеб. пособ. / Под ред. Е.Ф. Языкова. – М.: Высш. шк., 1993. – 447 с.; История Отечества в документах 1917-1993 гг. Хрестоматия для уч. ст. кл. ср. шк. – М.: ИЛБИ. Ч. 4. – 1945-1993 / Сост. А.Г. Колосков, Е.А. Гевуркова, Г.А. Цветкова, 1995. – 224 с.; Корниенко Г. М. Новое о Карибском кризисе // Новая и новейшая история. 1991. № 3.; Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945–70-ті роки): Підручник / В.А. Манжола, М.М. Білоусов, Л.Ф. Гайдуков та ін. – К.: Либідь, 1999. –558 с.; Советская внешняя политика в годы «холодной войны» (1945-1985). Новое прочтение / Отв. Ред. Л.Н. Нежинский. – М.: Междунар. Отношения, 1995. – 512 с.; Эдельман Дж. Прелюдия «холодной войны»: к истории советско-американских отношений // Вопросы истории. 1991. №6.; Яровий В.І. Новітня історія країн Східної Європи 40-90 рр. ХХ ст. Курс лекцій: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1997. – 269 с.

Розділ 1. Поляризація світу після Другої світової війни. Радянський блок і Атлантичний союз

1.1. Атлантичний союз

До 1947 p. всі договори про союз, укладені в Західній Європі, були спрямовані проти Німеччини. Такі були франко-радянський договір 1944 p. та франко-англійський, підписаний у Дюнкерку 4 березня 1947 p. Фактичний розрив між СРСР та західними державами у 1947 p. змусив ці останні шукати іншу, нову систему союзництва. 21 січня 1948 p. Франція та Англія запропонували трьом країнам Бенілюксу розглянути можливість укладення політичного пакту. Вони погодились, і почалися переговори, на яких за основу був узятий проект, підготовлений Міністерством закордонних справ Великобританії. Конференція проходила в Брюсселі з 11 по 12 травня 1948 p. Країни Бенілюксу поставили вимогу, щоб політичний пакт був доповнений воєнними угодами. Текст, опрацьований на конференції, був підписаний 17 березня у Брюсселі після того, як його схвалили уряди різних країн. Брюссельський договір був укладений на 50 років. Він передбачав автоматичне надання допомоги в разі агресії проти будь-якої з тих країн Європи, котрі підписали пакт, а також проведення консультацій у разі агресії на іншому континенті або загрози з боку Німеччини. Договором передбачалося створення Консультативної ради, яка скликатиметься на вимогу будь-якої держави – члена Атлантичного союзу. Між державами – членами пакту мала розвиватися співпраця в економічній, соціальній та культурній сферах  [13, 126].

Після підписання Брюссельського пакту на поверхню випливла ідея створення спільної системи оборони держав, які підписали пакт, та Сполученими Штатами. 17 березня і 17 квітня 1948 p. Бідо та Бевін надіслали державному секретареві Сполучених Штатів генералові Маршаллові пропозицію розпочати переговори з метою укладення ширшої угоди. Сполучені Штати раніше вже висували ідею про те, щоб попередньо в Європі була створена система захисту від будь-якої агресії, хоч би з якого боку вона загрожувала. 11 червня Сенат Сполучених Штатів 64 голосами проти 4 надав дозвіл урядові США укладати в мирні часи договори про союзи з державами за межами Американського континенту. Це була справжня революція в американській зовнішній політиці. Влітку почали вже говорити про можливість Атлантичного пакту, який об'єднав би країни – учасниці Брюссельського пакту, Сполучені Штати та Канаду. 25 і 26 жовтня міністри закордонних справ п'яти європейських держав провели попереднє вивчення проблеми безпеки Північної Атлантики і висловили цілковиту підтримку ідеї створення оборонного Атлантичного пакту. 29 жовтня до них приєдналася Канада. Проте довелося чекати результатів виборів у Сполучених Штатах. На загальний подив, ці вибори закінчилися переобранням Трумена. А це забезпечувало продовження попереднього курсу зовнішньої політики США. Отож наприкінці листопада постійний орган п'яти держав надіслав до Вашингтона попередній проект Атлантичного пакту. 10 грудня у Вашингтоні почалися переговори; був створений постійний експертний комітет на чолі з Ловетом, заступником генерала Маршалла.

28 грудня попередній проект був готовий, і його передали на розгляд урядів зацікавлених держав. У січні переговори тривали, а в цей час Скандинавські країни обмірковували можливість утворення окремого пакту. Ця ідея зірвалась 1 лютого з вини Швеції, яка боялась утратити свій нейтралітет. Ще однією диверсією, вже іншого порядку, що спричинила провал ідеї Скандинавського пакту, була пропозиція СРСР, надіслана Норвегії 5 лютого, щодо підписання пакту про ненапад. 7 лютого у Вашінгтоні Дін Ачесон, державний секретар