Імена Хрущова і Кеннеді стали в ту епоху для широкої громадськості символом мирних надій, особливо важливих в світі, де нові засоби масової інформації, від кіно до телебачення, доносили до мільйонів людей всі перипетії «рівноваги страху». Всі знали, що обидва противники можуть спустошити всю планету в ядерній війні, що несподівано виникне просто через помилку в розрахунках людей, нездібних справитися із знаряддями знищення, які знаходяться в їх руках. На цьому апокаліпсичному фоні діалог не був легким. СРСР збільшив свій актив. Будучи слабкіше економічно, він мав перевагу перед Америкою, оскільки за ним йшли визвольні рухи різних континентів.

Отже, основними пріоритетами зовнішньої політики СРСР напередодні Карибської кризи були наступні:–

встановлення гегемонії у справах, які стосувалися країн-сателітів (про що свідчать події в Угорщині);–

проголошення нового принципу “будь-яке порушення миру на Близькому Сході не може не торкатися інтересів безпеки Радянської держави” (події в Єгипті);–

запуск СРСР штучного супутника Землі порушував монополію США в озброєнні, оскільки нова радянська зброя – ракети – могли тепер дістати США незважаючи на океан;–

основною метою радянської дипломатії була стабілізація ситуації в Європі шляхом узаконення положення, що склалося після війни, що полягало  регулюванні німецького питання;–

ще однією проблемою переговорів і розбіжностей з Заходом, і особливо з США, було роззброєння.

Висновки

Отже, проблеми історії "холодної війни", що зробила найсильніший вплив на всі сторони життя людства у другій половині XX сторіччя, належать до того кола питань, які дебатувалися в СРСР і за рубежем, обговорюються і ще, мабуть, довго будуть обговорюватися в Україні і в багатьох інших країнах. Сперечаються вчені, політики, дипломати і просто люди, що цікавляться історією міжнародних відносин. У ході дискусій, що ведуться, фахівці висловлюють свої думки відносно того, що потрібно розуміти під терміном "холодна війна", коли і чому вона почалася, коли і чим закінчилася, чи можна було її запобігти і т.д.

Що стосується суті "холодної війни", то сьогодні більшість вітчизняних і зарубіжних дослідників сходяться в тому, що вона означала політичну, ідеологічну, економічну і локальну військову конфронтацію двох антагоністичних систем – капіталістичної і соціалістичної (а в рамках цих систем – передусім США і СРСР), в стані якої вони перебували всі післявоєнні десятиріччя аж до виходу 80-х років і яка по ряду причин, на щастя, не переросла в третю світову війну.

Після Другої світової війни світ набув чіткого розмежування на два ворогуючих табори, які отримали документальне оформлення у вигляді НАТО (Атлантичний союз) та Радянського військово-політичного блоку.

На початок 60-х років тенденції у світовому політичному житті не тільки не змінилися, а й набули більш конкретних форм. В життя світової громадськості обох ворогуючих таборів чітко і надовго ввійшло поняття “холодна війна”, яке, можна сказати, охоплювало всі непримиренні суперечності двох антагоністичних систем суспільного устрою. Хоча, на мою думку, ці суперечності полягали більше в небажанні сторін втрачати свої позиції на світовій арені, ніж в якихось ідеологічних несумісностях.

Основними пріоритетами зовнішньої політики СРСР напередодні Карибської кризи були наступні:–

встановлення гегемонії у справах, які стосувалися країн-сателітів (про що свідчать події в Угорщині);–

проголошення нового принципу “будь-яке порушення миру на Близькому Сході не може не торкатися інтересів безпеки Радянської держави” (події в Єгипті);–

запуск СРСР штучного супутника Землі порушував монополію США в озброєнні, оскільки нова радянська зброя – ракети – могли тепер дістати США незважаючи на океан;–

основною метою радянської дипломатії була стабілізація ситуації в Європі шляхом узаконення положення, що склалося після війни, що полягало  регулюванні німецького питання;

ще однією проблемою переговорів і розбіжностей з Заходом, і особливо з США, було роззброєння.

Література

1. Боффа Дж. История Советского Союза. Т. 2. От Отечественной войны до положения второй мировой державы. Сталин и Хрущов. 1941-1964 гг.: Пер. с итал. – М., Междунар. Отношения, 1994. – 632 с.

2. Верт Н. История Советского государства 1900-1991: Пер. с фр. М.: Прогресс-Академия,1995. – 544 с.

3. Гендер М.Я. История России 1917-1995. В 4-х т. Учеб. пособие для студ. вузов. – М.: МИК: АГАР, 1996. Т. 2. – 430 с.

4. Диалог в Гаване. Карибский кризис. Документы // Международная жизнь. 1992. № 10; 1993. № 1.

5. Добрынин А. Карибский кризис. Свидетельства участника // Международ­ная жизнь. 1992. № 7.

6. Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 р. до наших часів. К.: Основи, 1995.

7. История новейшего времени стран Европы и Америки 1945-1990. Учеб. пособ. / Под ред. Е.Ф. Языкова. – М.: Высш. шк., 1993. – 447 с.

8. История Отечества в документах 1917-1993 гг. Хрестоматия для уч. ст. кл. ср. шк. – М.: ИЛБИ. Ч. 4. – 1945-1993 / Сост. А.Г. Колосков, Е.А. Гевуркова, Г.А. Цветкова, 1995. – 224 с.

9. Корниенко Г. М. Новое о Карибском кризисе // Новая и новейшая история. 1991. № 3.

10. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945–70-ті роки): Підручник / В.А. Манжола, М.М. Білоусов, Л.Ф. Гайдуков та ін. – К.: Либідь, 1999. –558 с.

11. Советская внешняя политика в годы «холодной войны» (1945-1985).