Восьма сесія Атлантичної ради, яка відкрилася в Римі 28 січня 1952 p., запросила двох спостерігачів: одного з Греції, іншого з Туреччини. На цій сесії ухвалено мало важливих постанов, вони були передані сесії, що мала відбутися в Лісабоні у січні 1952 p. А за цей проміжок часу парламенти держав – членів НАТО ратифікували ухвалу про прийняття Греції та Туреччини; отже, обидві держави були запрошені на сесію в Лісабоні 16 лютого.

1.2. Радянський блок

У Східній Європі Радянський Союз створив справжню зону свого впливу, яка навесні 1948 p. охоплювала Східну Німеччину, Польщу, Чехословаччину, Угорщину, Югославію, Албанію, Болгарію та Румунію. Ці держави були пов'язані з Радянським Союзом договорами, що мали політичний характер. Перші з них були укладені ще за часів війни. Глибинний зміст зв'язків, які закріплювалися цими угодами, полягав у встановленні в цих країнах комуністичних режимів, відданих Москві.

12 грудня 1943 p. Був підписаний радянсько-чехословацький договір, Югославія (11 квітня 1945 p.) та Польща (21 квітня 1945 p.) підписали такі самі угоди. Всі три договори були спрямовані проти Німеччини і передбачали в майбутньому надання взаємної допомоги в боротьбі проти німецької агресії (ст. 4) та проти колишніх сателітів Німеччини. Сторони, що підписали ці договори, зобов'язувалися не брати участі в жодному союзі чи коаліції, спрямованих проти однієї з них. Передбачалася також економічна та культурна співпраця. Починаючи з 1946 року Югославія, яка зовні здавалася найнадійнішим сателітом СРСР, підписала низку угод з усіма країнами Східної Європи: з Польщею – 18 березня 1946 p.; з Чехословаччиною – 9 травня 1946 p. Ці договори були точною копією всіх попередніх угод. Угорсько-югославський (8 грудня 1947 p.) та румуно-югославський (21 грудня 1947 p.) договори були спрямовані не лише проти Німеччини, але й передбачали механізм надання допомоги у боротьбі проти будь-якого агресора. Румунія та Угорщина підписали аналогічний договір 24 січня 1948 p. 9 липня 1946 p. Югославія підписала з Албанією політичний договір, 27 листопада доповнений угодою про узгодження національних планів розвитку економіки та про митний союз. 8 серпня та 27 листопада 1947 року вона підписала такі самі угоди з Болгарією. В цьому, безперечно, виявилося прагнення Тіто реалізувати ідею балканської федерації. Оскільки відносини між Тіто та СРСР на початку 1948 p. помітно погіршилися, «Правда» виступила з осудом митного союзу та балканської федерації. Можливо також, що лідер комуністичної Болгарії перед своєю смертю в СРСР «впав у неласку» саме через прихильне ставлення до ідеї балканської федерації, заснованої на економічних засадах. Болгаро-албанський договір від 16 грудня 1947 p. був так само спрямований проти Німеччини або проти будь-яких третіх країн-агресорів і передбачав також зміцнення економічних зв'язків. І, нарешті, згадаємо договори про взаємодопомогу; всі вони до найменших дрібниць були складені в однакових виразах. Серед них договір між Чехословаччиною та Польщею (10 березня 1947 p.); Болгарією та Румунією (16 січня 1948 p.); Румунією та Угорщиною (24 січня 1948 p.); Румунією та СРСР (18 лютого 1948 p.); Болгарією та СРСР (18 березня 1948 p.); Чехословаччиною та Болгарією (23 квітня 1948 p.); Болгарією та Польщею (29 травня 1948 p.); Польщею та Угорщиною (18 червня 1948 p.); Болгарією та Угорщиною (16 липня 1948 p.); Чехословаччиною та Румунією (21 липня 1948 p.). Всі ці договори були укладені на термін 20 років [6, 439].

Скріплені цими угодами політичні союзи підсилювалися різноманітними військовими заходами, серед яких найсенсаційнішим було надання радянському маршалові Рокосовському звання маршала польської армії та призначення його міністром національної оборони Польщі (7 листопада 1949 p.). Крім того, були скасовані тези про зближення збройних сил тих держав радянського блоку, які колись були сателітами Німеччини.

Серед спільних політичних заходів держав радянського блоку слід також згадати про наради міністрів закордонних справ СРСР та країн народної демократії, проведення яких стало традиційним. У червні 1948 p. у Варшаві відбулась одна з таких нарад, де був заявлений протест проти Лондонських угод, укладених західними державами щодо Німеччини. Інша нарада відбулася в жовтні 1950 p. у Празі; в ній, крім шести країн народної демократії, брала участь і Східна Німеччина. 22 жовтня було опубліковане комюніке з протестом проти намірів здійснити переозброєння Західної Німеччини до підписання з нею мирного договору.

Радянський вплив забезпечувався не стільки вищезгаданими угодами, скільки режимами, які називались народними демократіями. Народна демократія визначається як система правління, що спирається на диктатуру пролетаріату. Згідно з офіційним визначенням, режим народної демократії зберігається доти, доки існує класова боротьба. Коли з класовою боротьбою буде покінчено, цей режим буде замінений на соціалістичний, як то сталося в СРСР в 1936 році. В різних країнах режими народної демократії встановлювалися по-різному. В Югославії та Албанії довоєнні режими були ліквідовані державами Осі, боротьба проти яких розгорталася одночасно з боротьбою проти правих сил і вилилась у громадянську війну. У Польщі до приходу туди Червоної армії громадянської війни не було. Проте Червона армія не зробила нічого, аби перешкодити німцям знищити значну частину польського руху Опору. Саме завдяки Червоній армії на чолі уряду Польщі опинився Люблінський комітет. В Румунії, Угорщині та Болгарії радянські війська встановили комуністичні режими,