чи пам’ятає свідок пережите досить точно;

чи розуміє він, що знає і чого не знає, що запам’ятав і що не запам’ятав;

чи хоче свідок сказати правду;

чи прагне свідок до пізнавальних або корисливих цілей під час викладу пережитого факту.

Встановлюючи авторство джерел, слід пам’ятати, що багато авторів користувалися псевдонімами, підписувалися ініціалами чи взагалі творили анонімно. Для з’ясування справжнього імені можна скористатися спеціальними словниками псевдонімів, якщо він уже зустрічався іншим дослідникам.

При встановленні авторства використовуються різноманітні методичні прийоми, які ґрунтуються на текстологічному аналізі тексту, оскільки кожен автор має свій неповторний стиль, особливості викладу та мови, словниковий запас, стилістичні своєрідності, специфіку застосування граматичних форм тощо. В останній час для аналізу застосовують різноманітні математичні моделі, комп’ютерні програми, кількісні математичні методи, які значно полегшують роботу дослідника. Електронно-обчислювальні машини здатні, наприклад, проаналізувати конструкцію речень: їх довжину, частоту, повторення певних комбінацій літер, слів, словосполучень.

Надзвичайно важливим етапом у критиці є інтерпретація (тлумачення) самого змісту джерела. Деякі дослідники навіть виділяють її в особливу галузь науки – герменевтику, яка займається розкриттям смислу тексту у всій повноті словниково-мовного та логічного змісту. Це передбачає граматичне та термінологічне вивчення тексту. Досліднику важливо знати мовну систему та лексику досліджуваного часу, адже багато слів зникли чи змінили своє значення, можуть мати різний зміст, використовуватися лише локально тощо. Також помилки у тлумаченні виникають тоді, коли дослідник оцінює автора не як представника давньої епохи, а як свого сучасника, вкладаючи в його вуста свої думки і переносячи на минувшину теперішні процеси та взаємовідношення. Інколи ідеї та прагнення певних людей видають за реальність, що також неправильно.

Особливо багато полярних розбіжностей виникають у тлумаченні джерел, які відносяться до переломних або критичних моментів історії (війн, революцій, повстань). Але мистецтвом читати між рядків можна оволодіти лише після тривалої праці з джерелами, для цього необхідна частка інтуїції та уяви.

Зовнішня критика історичних джерел, методи якої мають застосовуватися до всіх документів, має на меті здобути якнайбільше достовірної інформації і є необхідним етапом дослідження.

Список використаної літератури:

Кобрин В. Б. и др. Вспомогательные исторические дисциплины: Учеб. пособие для студентов ист. фак. пед. ин-тов / В. Б. Кобрин, Г. А. Леонтьева, П. А. Шорин; Под ред. В. Г. Тюкавкина.- М; Просвещение, 1984. – 208 с.

Історичне джерелознавство: Підручник / Я. С. Калакура, І. Н. Войцехівська, С. Ф. Павленко та ін. – К.: Либідь, 2003. – 488 с.

Вспомогательные исторические дисциплины: историография и теория. - К, 1988.