Велика імперія османів розкинулася на трьох континентах, охопивши Анатолію, Балкани, Східне Середземномор'я, Ірак, більшу частину Аравії, майже всю Північну Африку (крім Марокко), й досягла апогею могутності.

Вона включала 21 еялет ^провінцію) з 250 санджаків (повітів), налічувала 25-35 млн. населення та 6 млн. км2 території (тільки в Стамбулі в XVI ст. було до 0,5 млн. мешканців). Податкові надходження імперії становили 550 млн. акче на рік (не рахуючи воєнну здобич), а османське військо було найкращим у світі: 250 тис. кадрових вояків (із них 12 тис. - яничарів), 300 гармат і 400 бойових кораблів плюс десятки тисяч башибузуюв (люмпенів-добровольців із «невірних»), турецьке ополчення (яя та мюселіем), а також армії султанських васалів - кримського хана й алжирських піратів.

В імперії творили видатні поети: Алі Ашик-паша (?-1522) та Махмуд Абдуль-Баки (1527-1600) - останнього особливо цінував Сулейман Кануні, дарувавши йому титул «султана поетів». Класиком османської архітеетури визнаний ісламізований грек Коджа Сінан (1490-1588) - автор 300 монументальних споруд, серед яких стамбульські мечеті Шахзаде і Сулейманіє, мавзолеї Сулеймана І та Хайреддіна Барбаросси, мечеть Селіміє в Едірне. Бурхливо розвивалося під впливом італійських майстрів мистецтво турецької живописної мініатюри (Насух, перша половина XVI ст.; Осман, друга половина XVI ст.; Нігярі, 1492-1572). На весь світ славилися пишно орнаментовані турецькі тканини (особливо з Бурси) та облицьовувальна кераміка з Ізніка (з підполив'яним розписом). І, звичайно, фантастично високою якістю вирізнялася холодна турецька зброя, вироблена майстрами Стамбула, Трабзона й Ерзурума. Зробила Туреччина достойний внесок і а розвиток світової музики, ставши батьківщиною такого специфічного жанру, як бойовий військовий марш (спочатку марші писали для оркестрів яничарського корпусу).

У 1567 р. в Стамбулі відкрилася перша в Туреччині друкарня.

Тривале правління Сулеймана Пишного стало «золотим віком» Османської імперії, але воно ж стало її «лебединою піснею»: з другої половини XVI ст. почався поступовий занепад Оттоманської Порти (як її називали в європейських дипломатичних документах). З одного боку, далися взнаки наслідки Великих географічних відкриттів. Прокладення в 1498 р. португальським піратом Баско да Гамою прямого морського шляху з Європи в Індію (навколо Африки) зламало монополію османських султанів на посередницьку торгівлю між Сходом і Заходом. Ще більшими виявилися наслідки відкриття Колумбом (1492) та пограбування конкістадорами Америки. По-перше, спираючись на значні фінансові ресурси, католицькі держави Заходу істотно підвищили свій бойовий потенціал (грошей вистачило й на переозброєння армії найновішою вогнепальною зброєю, і на наймання десятків тисяч професійних вояків - частково навіть із колишніх башибузуюв). По-друге, наплив дешевого американського золота й срібла спричинив «революцію цін» (ціна на коштовні метали впала вчетверо), що реально зменшило фіксовані доходи яничарів та тімаріогів, а спроба виправи ситуацію збільшенням податків (особливо з немусульман) довела до «точки кипіння» невдоволення підданих й остаточно розвалила хвору османську економіку. До цього додалися вади зацентралізованої та бюрократизованої державності (хабарництво й здирства), морально-фізичний розклад політичної верхівки та поразки у війнах.

Наступником Сулеймана Кануні став його син султан Селім II (1566- 1574), матір’ю якого була українка, дочка священика Анастасія Лісовська, відома під гаремним прізвиськом Роксолана. Потрапивши як воєнна здобич до гарему пишного Сулеймана, українська красуня швидко призвичаїлася до місцевих порядків і, виявивши надзвичайні підступність, хитрість, жорстокість, жіночий талант та унікальну пристосовуваність, спочатку причарувала султана своєю красою, а потім почала сама вершити політику. Її вплив на Сулеймана І був тотальним, а жертвою ставав кожен^ хто опинявся на шляху цієї «залізної леді» українського ґатунку. Через й інтриги десятки османських генералів і чиновників утратили голови, але особливо виявила себе Роксолана, коли народила сина - Селіма. Тепер усі свої сили вона кинула на те, щоб Селім став султаном, і під впливом цієї тонкої хитрості Сулейман наказав задушити свого дорослого й здібного первородного сина-спадкоємця Мустафу як «заколотника», хоч вини на принці, звичайно, не було. Джерела свідчать, що яничари плакали з горя на похованні Мустафи12, але Селім став офіційним спадкоємцем, а в 1566 р. ступив на османський престол.

З правління Селіма II (1566-1574) починається тотальна криза колоніальної Османської імперії. До негативних для Туреччини наслідків «революції цін» і Великих географічних відкриттів додалися негаразди її традиційної державної структури, обтяжені людськими вадами самого Селіма II, який був хронічним алкоголіком (за що звався Софт - «П’яниця»). Оттоманська Порта охоплювала величезну територію і мала відповідно великий внутрішній ринок, але самі турки остаточно розучилися працювати, звично орієнтуючись лише на війну як на основне джерело прибутків. Проте здійснювати нові завоювання стало неможливим, бо сусіди зміцніли, а сил ледь вистачало, щоб тримати в покорі мільйони вже пригноблених народів. Продуктивна праця стала сприйматися як заняття ганебне, тому працювали в імперії лише «невірні». Але хижацький характер держави «з’їдав» сам себе. «Революція цін» підштовхувала владу до пошуку нових доходів, а втрата транзитної монополії та припинення вдалих масштабних воєн змусили підвищувати податки, що ініціювало народно-визвольні