З появою нової міжнародної організації багато країн пов'язували створення міцного миру. Вона також давала можливість розвивати співробітництво всіх держав шляхом економічного й соціального розвитку. Учені-дослідники зазначають, що при створенні ООН у держав-союзників часто виникали тертя з приводу обсягу компетенції цієї міжнародної організації. Для Радянського Союзу ООН ставала гарантією міжнародного миру й безпеки, що повинна була не дати можливості людству розв'язати нову світову війну. Союзники в цьому підтримували уряд СРСР. Це дало можливість уникнути конфліктів при створенні Ради Безпеки. Цей орган мав велику компетентність у питаннях миру й безпеки. Однак радянський проект Статуту ООН, запропонований у Думбартон-Оксі, передбачав кілька застережень, серед яких була таке: «організація повинна бути саме організацією безпеки й до її компетенції не слід зараховувати питання економічні, соціальні й взагалі гуманітарні, для цих питань повинні бути створені спеціальні, особливі організації».

Однак позицію Радянського Союзу не підтримували країни-союзники. Вони розглядали ООН як організацію широкої компетенції, що сприяє співробітництву держав в області економіки, соціального забезпечення, науки, культури й т. п. Іншими словами, ООН, за пропозицією західних держав, повинна була контролювати інтеграцію держав як у політичних, так і в соціально-економічних питаннях. Цій міжнародній організації приписувалося бути компетентною у всіх питаннях.

Чимало держав не прийняли таку пропозицію. Свою відмову вони мотивували небажанням того, щоб ООН могла контролювати основні сфери економіки. Особливо різко виступили СРСР і Великобританія.

Радянський уряд наполягав на тому, що економічні відносини є внутрішньодержавним питанням. А пропозиції про міжнародно-правове регулювання економічних відносин суперечать принципам поваги до державного суверенітету й невтручання у внутрішні справи держав.

Великобританія стала виразником позиції тих держав, які вважали, що створення міжурядової організації у сфері економіки несумісне з принципами ринкового лібералізму. ООН, на їхній погляд, не мала права втручатися у внутрішні економічні зв'язки держав і торкатися інтересів приватних власників.

Якщо в політичній сфері держави-засновники дійшли згоди, та у сфері соціально-економічній у них не було єдності. Висловлювалися два абсолютно протилежні підходи — про широку компетенцію Організації в цьому питанні й про неправомірність ІЗ повноважень у сфері міждержавного соціально-економічного розвитку. Це питання вирішувалося досить довго, поки сторони не прийняли компромісного рішення: ООН наділялася функцією координації міждержавного соціально-економічного співробітництва. Завдання координації були сформульовані в загальній формі, їх виконання було покладене на Економічну й Соціальну Раду (ЕКОСОР). Вона мала не дуже великі повноваження на відміну від Ради Безпеки. Тому їй не вдалося стати серйозним центром співробітництва держав у соціально-економічних питаннях.

У цій області міжнародних відносин були свої складності, однак тут існувало дуже багато міждержавних взаємозв'язків. Тому неможливо було з єдиного центру координувати економічне міждержавне співробітництво. Держави зійшлися на тому, що простіше зробити функціональну децентралізацію.

Країни були змушені погодитися зі створенням системи міжурядових інститутів, тому що структурних параметрів самої ООН було недостатньо. Ця система містила в собі багато існуючих і щойно створених міжурядових організацій.

У цьому питанні враховувався досвід Ліги Націй, що відбилося на Статуті ООН. У його статтях 57 і 63 було продекларовано, що спеціалізовані міждержавні установи встановлюють зв'язок з ООН у порядку укладання спеціальних угод з ЕКОСОР ООН.

У результаті такого Статуту всі спеціалізовані міждержавні установи мали право бути самостійними міжурядовими організаціями. Вони були пов'язані з ООН завдяки співробітництву й координації дій, але в жодному разі не були залежними.

У 1946 р. до складу ООН увійшла Міжнародна організація праці (Женева, 1919 р.) — МОП, у 1947 р. — найстарша міжнародна організація — Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ, 1865 p., Женева), у 1948 р. — Всесвітній поштовий союз (ВПС, 1874 p., Берлін), у 1961 р. — Всесвітня метеорологічна організація (ВМО, 1878 p., Женева). Ці роки також характеризуються створенням нових міжурядових структур. 1944 р. став роком утворення фінансово-економічної груші системи ООН. Почав свою роботу Міжнародний валютний фонд (МВФ), до завдань якого входило забезпечувати впорядковані відносини у валютній області й додати конкурентне знецінювання валют. Узявся до роботи й Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР). До його функцій входило надавати допомогу для відновлення й розвитку держав-членів. Трохи пізніше МБРР у результаті злиття з іншими міжнародними фінансовими структурами переріс у Світовий банк (СБ). До СБ входило три структури, у яких були схожі механізми й подібні функції: сам МБРР, Міжнародна фінансова корпорація (МФК, 1956 p.), головною метою якої було надання допомоги у фінансуванні приватних підприємств, а також Міжнародна асоціація розвитку (МАР, 1960 р.), до функцій якої входило надання допомоги країнам, що розвиваються, на пільгових умовах. І донині СБ тісно співпрацює й функціонує з МВФ, а всі його організації мають угоди про співробітництво в ООН.

У 1946 р. виникли такі міжурядові організації: Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО, Париж), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ, Женева) і Міжнародна організація у справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952 р.). Той рік став роком установлення контактів з Організацією Об'єднаних Націй з питань продовольства й сільського господарства (ФАО, Рим, 1945 p.). Міжнародна організація цивільної авіації (ІКЛО, Монреаль, 1944 р.) у 1947 р. одержала статус спеціалізованої установи. Потім процес створених спеціалізованих установ трохи вповільнився, і тільки в 1958 р. виникла Міжнародна морська організація (ІМО, Лондон),