Реферат на тему:

Німеччина у ХV – на початку ХVІІ ст.

План

Економічний розвиток Німеччини в кінці ХУ – на початку ХУІІ ст.

Загострення політичної обстановки. Гуманізм в Німеччині. Вормський едикт. Початок розколу реформації.

Початок Великої селянської війни. Гейльбронська програма. Селянська війна в Середній Німеччині.

Наслідки селянської війни. Мюнстерська комуна.

Економічний розвиток Німеччини в кінці ХV – на початку ХVІІ ст. У Німеччині сільське господарство залишалось феодальним, а в місті в кінці ХV ст. вже почали поширюватися капіталістичні відносини. В ремесла проник торгово-лихварський капітал. Почала складатись розсіяна мануфактура. Дрібний виробник почав працювати на скупщика. У кораблебудуванні і гірничій промисловості складається централізована мануфактура.

У гірничій справі Німеччина стояла на першому місці в Європі. Тут було зайнято понад 100 тис. чол. Попит на метали вимагав нових капіталовкладень. Дрібні виробники не могли конкурувати з великими. З‘явились фірми Фуггерів, Гохштеттерів, що викупили у імператора гірничу регалію. Вони ж проникли в Австрію, Чехію, Угорщину. Середнє бюргерство вимагало ліквідувати ці фірми.

Німеччина ще зберігала своє становище в сухопутній торгівлі. А Ганза приходила в занепад.

Розвиток капіталістичних елементів сковувався феодальними відносинами. Міста ще виконували повинності. Міська земля була власницею феодалів. В цехах була регламентація, хоча в деяких містах цехи були заборонені.

Політична роз’єднаність земель теж не сприяла господарству. Південнонімецькі міста більше тяжіли до Італії.

Капіталістичні відносини поступово впливали і на селянство. Все більше вирощувалось льону, технічних і продовольчих культур. Проник на село і лихварський капітал.

Землевласники збільшували старі селянські повинності і створювали нові – при вступі в шлюб, в спадщину, при спродажі майна і т. ін. Селянам заборонялось полювати навіть на дрібну пташню, ловити рибу.

Загострення політичної обстановки. “Священна Римська імперія” була нестійким політичним об‘єднанням феодалів-князів. Влада імператорів над ними носила номінальний характер. Не існувало ні імперських фінансів, ні імперських військ, ні органів управління. У імператора теж були свої володіння і тільки там він мав істинну владу.

Феодальні князівства перетворювались у централізовані монархії. Князі збирали податки; мали військо і аппарат управління, між ними бували конфлікти.

Імператорська влада за традицією залишалась у Габсбургів, носила виборний характер. У 1513 р. після смерті Максимиліана І, курфюсти обрали його онука Карла V, що по материнській лінії успадкував Іспанію. На Німеччину він дивився як на частину своїх володінь (бо володів ще й Австрією, Чехією, частиною Угорщини, Іспанії, Нідерландами, частиною Іспанії і мав колонії в Новому Світі). Це ще більше посилило князів.

Роздробленість і соціальний гніт створювали напруженість. До конфліктів між селянами і феодалами додались конфлікти між феодалами і купецтвом, між світськими і духовними феодалами, між дворянством і князями.

Боротьба селян проти сеньйоріальної реакції вилилась в появу таємного товариства “Черевик” в Шпейєрському єпископстві, яке хотіло скасувати кріпосне право (у 1502 р.), готуючись очолити народне повстання. Але змова була розкрита, керівники його на чолі з Іосом Фрицом встигли втекти.

У 1513 і 1517 рр. були зроблені спроби підняти повстання “Черевика”. Тепер в його вимогах з‘явились і політичні – знищення князівського багатовладдя і створення єдиної імперії. В області Вютемберг з‘явився новий таємний союз “Білий Конрад”. У 1514 р. він почав боротьбу разом з городянами проти герцога Ульріха. Але бюргерство показало себе ненадійним союзником. Герцог пообіцяв їм податкові поступки.

Городяни боролись проти князів та єпископів. Їх виступи очолила торгово-реміснича верхівка. Але політичний світогляд був вузьким і локальним. Воно не висунуло загальнонаціональної програми і не змогло повести за собою всі сили, опозиційні феодалізму.

Серед городян теж були антагонізми – між плебсом та верхівкою. Але і плебсу, і селянам недоставало стійкості і організованості. Декласовані елементи – люмпени вербувались у ландскнехти князів і придушували повстання.

Німецьке рицарство не знайшло свого місця в політичному житті. Князі створювали наймане військо і не потребували їх послуг. Рицарство теж не висунуло патріотичної програми. Його ідеалом була міцна феодальна імперія.

Отже, суспільство було сповнене суперечностей.

Гуманізм в Німеччині. З ХV ст. у Німеччині поширився гуманізм. Він охопив інтелігенцію, згуртовану навколо університетів, філософів, поетів, проповідників. Вони боролись проти схоластики за науковий світогляд, за національні інтереси. Викривали тупість монархів і пропагували вільний розвиток людського духу. Набув поширення сатирично-викривальний жанр. У кінці ХУ ст. з‘явився твір-сатира Себастіана Бранта “Корабель дурнів”.

Найбільш відомим серед німецьких гуманістів був Еразм Ротердамський (1466 – 1536). Вихідець з Голландії, він жив у Франції, Англії, Італії. Викладав у Кембріджі, служив у Карла V. На схилі років оселився в Базелі і займався літературою. Найбільш популярною була його сатира “Похвальне слово глупоті”. Глупота міркує, що їй все підвладне: скількох привілеїв позбулись би папські прелати, якби сюди проникла хоч крапля мудрості. Він не заперечував ролі католицької церкви. Еразм Ротердамський раціоналіст і ворог середньовічної обрядовості, він страшився революції. Про монахів: “Вони впевнені, що найвище благочестя полягає в утриманні від всіх наук і що найкраще навіть зовсім не мати грамоти. Тому, читаюючи в церквах осиплими голосами визначені, але незрозумілі їм псалми, вони переконані, що доставляють цим велику усладу святим”.

Ідеалом Еразма було товариство освічених людей. Він був проти воєн, що приносять біди народам. Але радикалом Еразм був лише у літературі, в житті ж хотів спокою.

Іоганн Рейхлін (1455 – 1522) – філолог і філософ, знав багато мов. Прагнув поєднати християнську мораль з гуманізмом і показати божественне в людині. Виступав за вивчення староєврейських книг як