першоджерел. Все освічене суспільство поділились на рейхліністів і обскурантів (“темних людей”). В ході боротьби і з‘явились “Листи темних людей” – сатира на теологів, написана в ерфуртському гуртку гуманістів, серед яких Крот Рубіан, Ульріх фон Гуттен, Муциан Руф та ін. Їм протистояли богослови з Кельна, що нападали на Рейхліна. Всіх листів – 118. Це пародія на погляди консерваторів-католиків. Приклад – лист вигаданої особи Генріха Шафемуліуса до реального професора Оршуіна Грація. Тема: чи гріх з‘їсти в п‘ятницю яйце із зародком. Лише трактирники вважають його м‘ясом, щоб взяти більше грошей.
Ульріх фон Гуттен (1488 – 1523) – вихідець з рицарства, монастирський послушник, втікач з монастиря, мандрівний поет. Написав памфлети “Вадіск” або рицарська тріада”, “Глядачі”, “Розбійники”. У “Вадіску” : “з речами підкоряє Рим і насильством, хитрістю і лицемірством. 3 речі вигадані, щоб витискати золото: торгівля індульгенціями, неіснуюча війна з турками і влада папських легатів. 3 речами постійно зайняті в Римі, хоч ніколи не доводять їх до кінця: спасінням душі, реставрацією руїн і турецькими походами… 3 речі складають особливість Риму: папа, старі будови і користолюбство…”
Ульріх фон Гуттен покладав надії на рицарство.
Мартин Лютер став ідеологом Реформації. Католицька церква втратила колишній вплив, її авторитет був підірваний.
З поширенням знань церква втратила монополію. Але клір поступово відновлював свої позиції.
Ідеї перетворення церкви набули поширення. Особливе невдоволення викликали побори, що зростали. Сільські феодали мріяли про секуляризацію і обмеження поборів папства – за “дешеву” церкву. Цю ж ідею підтримувало бюргерство.
Народні маси включали в Реформацію ідеї соціальних перетворень. В політично роздробленій Німеччині не було сильної влади, що обмежила б претензії папаства. Тому Реформація стала суспільним рухом. Це була і битва проти феодалізму, бо в Німеччині був розгул сеньйоріальної реакції.
В німецькій історіографії Реформація і Селянська війна трактуються як рання буржуазна революція. Ряд істориків у нас поділяє цю думку.
Вормський едикт. Поштовхом послужив виступ Лютера проти індульгенцій. Лютер закінчив Ерфуртський університет, магістр, потім доктор богослов‘я, монах августинського монастиря. У 1517 р. виступив проти індульгенцій – 95 тез. Інші твори – “Вавлонське полонення церкви”, “Трактат про християнську свободу”, “Про світську владу”, “Про рабську волю”.
Індульгенції викликають гнів божий – ось його ідея. Світська влада повинна карати винних – таке її призначення. Лютер проголосив тему про “виправдання вірою” – це удар по ортодоксії. Спасіння дарується від бога. Слово боже – лише в Священному писанні – єдиному джерелі віри. Спростовував католицький культ поклоніння святим, ікони, алтарі, визнав лише деякі таїнства – хрещення, причастя, покаяння.
Лютер був більш віруючою людиною, ніж його опоненти. Він не ховався за обряди, умовності. Замість зовнішньої релігійності він проповідував релігійність внутрішню.
Лютер не зразу пішов на розрив з католицизмом. У “95 тезах” він ще не чіпав папу і був католиком, але потім дійшов до антипапських виступів.
У 1518 р. папа викликав Лютера в Рим на допит. Лютер, спираючись на підтримку саксонського курфюста, не з‘явився. Папа послав легата Кастана, щоб переконати Лютера в помилках, але невдало. Лютер виграв і диспут з богословом Екком. Заявив, що згоден з Гусом і Вікліфом і не визнає сили за папським відлученням.
Тепер Лютер обрушився на папську курію. У 1520 р. папа відлучив Лютера від церкви, але в Німеччині це не знайшло підтримки. На подвір‘ї Віттенбергського університету Лютер при студентах спалив буллу.
Популярність Лютера досягла апогею. Навколо нього об‘єдналися всі верстви – крім вищої церковної ієрархії, частини світських князів імператорської влади. У 1519 р. на імператорський престол обрали Карла У Габсбурга, який був ворожий до Лютера. Монархія Габсбургів трималась на католицькій єдності.
На вимогу саксонського курфюрста Карл У згодився вислухати Лютера на рейхстазі раніше, ніж піддати опалі. Лютер одержав охронну грамоту і приїхав у 1521 р. на Вормський рейхстаг і там заявив: “ Я не бжаю від чогось відмовлятись, якщо тільки мене не переконають в помилці на основі писання. Хай поможе мені бог. Амінь”.
Коли вийшов імператорський едикт, що засуджував Лютера, він був уже у Вартбурзі під прикриттям саксонського курфюрства. Там Лютер переклав Біблію на німецьку мову – цим заклав основи німецької літературної мови. Лютер все більше пов‘язував долю з князями.
У відсутність Лютера в Саксонії реформувався радикальний рух на чолі з професором Віттенбергського університету Карлштадт. Він і бюргер розуміли Реформацію як певне соціальне перетворення: “Ніхто не досягне спасіння душі, якщо не заробляє хліб працею рук своїх”.
Початок розколу Реформації. Розкол Реформації проявився у появі селянсько-плебейського табора. З‘явились народні єретичні рухи. Вони вимагали негайного перевороту. В м. Цвіккау з‘явились анабаптисти, які не визнавали хрещення дітей (лише дорослих),на чолі з Ніколаєм Штохом. Вони вважали, що живе одкровення віруючих важливіше від Біблії, проголошували близьке “тисячолітнє царство правління Христа”, де бідні будуть звеличені, а багаті утиснені.
Томас Мюнцер (1490 – 1525) висловив народне розуміння Реформації. До 1520 р. він був послідовником Лютера, але в його проповідях все рішучіше звучали заклики до революційних ідей. Лютер згодом відмежувався від Мюнцера, вони почали ворогувати і очолили різні табори: Лютер – бюргерсько-князівський, Мюнцер – плебейсько-селянський.
Під впливом Мюнцера, який поселився у Цвіккау, анабаптисти вийшли за рамки секти і почали діяти, організовувати повстання. Мюнцер розумів Реформацію як соціально-політичний переворот самих селян і міської бідноти.
У Мюнцера був своєрідний світогляд. Він розумів під богом світ у його єдності. Мюнцер народився у 90-х рр. ХУ