Він видав тезу Лютера про смиренну покору свiтській владі. Виступав проти “книжників”, які тримаються за букву. Зло – пограбування народу. “Небо” – очищене від зла земне життя.

Мюнцер твердив, що лише князі зацікавлені в покорі у світських справах. У 1521 р. порвав з Лютером і рушив у Чехію, вважаючи, що звідси повинно поширитись нове розуміння Реформації. Оголосив себе продовжувачем справи таборників.

Повернувся у Німеччину і оселився в Тюрінгії. Його ідеї рівності в містичній формації не цілком відповідпли інтересам селян. Сприймалося його викриття багатих як грабіжників.

Мюнцер переїздив з міста в місто і скрізь створював таємні товариства.

Революційна обстановка ускладнилась. Першими повстали у 1522 – 1523 рр. рицарі. Вони уклали на 5 років воєнний союз. Очолив їх Франц фон Зіккенген, а ідейним вождем був Ульріх фон Гуттен. Рицарі боролись за єдину імперію на чолі з імператором.

6-тисячний загін Зіккенгена обложив Трір, де був архієпископ. Архієпископу допомогло 30-тисячне військо князів і рицарів. Вони потерпіли поразку. Зіккенген загинув у бою. Гуттен втік у Швейцарію, де й помер.

Селянська війна в Німеччині.В 1524 – 25 рр. розгорілась Селянська війна. Вона почалась у Південно-західній Німеччині, де був найсильніший загін. Тут було поширене вчення Цвінглі і анабаптизм. Тут мала поширення пропаганда Мюнцера.

Виступ почався літом 1524 р. на Верхньому Рейні. Керівники загонів на чолі з Гансом Мюллером були схильні до компромісів. Цим скористались феодали. Але восени 1524 р. повстання поширилось по всьому Рейну. Селяни не виконували повинностей і збирались у загони. Почались відкриті виступи.

Літом і восени 1524 р. Мюнцер знаходився в цьому районі, в Клетгау, звідки його сторонники роз‘їжджали по селах. В колах Мюнцера була складена перша програма – “Статейний лист”. Він починався енергійною заявою, що існуючий стан не може тривати. “Божественне право” розглядалось як соціальний переворот. Закликалось будувати нове життя на основі “спільної користі”. Папи закликались розділити долю народу – залишити палаци і оселитись у хатинах, якщо ні – їх будуть бойкотувати. Проголошувалась повна майнова рівність. Влада – республіка з народним суверенітетом.

Але поки війна не охопила Швабію, Фраконію, Тюрінгію – це був лише її пролог.

У 1525 р. повстання охопило Верхню Швабію (на північ – Франконія, Тюрінгія).

У лютому 1525 р. селяни Камптенського аббатства відмовились від компромісної угоди і взялись за зброю. До них примкнули селяни області Альгау.

Вони по-різному розуміли “божественне право”. Найбільш радикальні – як повну рівність, більш помірковані – як пом‘якшення феодального гніту.

У березні 1525 р. три головних загони верхньо-швабських селян створили Християнське об‘єднання, яке почало переговори із Швабським союзом. Швабський союз об‘єднував сили, ворожі селянам, але не міг їх одразу придушити, тому домагався “перемир‘я”. Помірковані керівники склали загальні вимоги, що повинні були служити платформою для переговорів із Швабським союзом. Це були знамениті “12 статей”. Цвінгліанські проповідники обґрунтовували їх посланнями на священне писання.

У “12 статтях” підкреслювались мирні наміри селян. Перші дві статті вимагали реформи церкви – як її розуміли селяни (виборності й змінності священиків, проповідування “Святого Евангелія” без додатків). Виборних священників мали утримувати члени общини, яка сама збирала десятину і розпоряджалася нею. Десятину з худоби й садів селяни взагалі відмовлялись платити.

Те, що на першому місці стояли вимоги реформи церкви, говорить про зв‘язок Селянської війни з Реформацією.

Ст. 3 вимагала відміни кріпосного права. Також і посмертного побору. Інші вимоги були більш поміркованими: зменшення панщинних і оброчних повинностей, ліквідація незаконних штрафів, повернення селянам права вільного користування общинними лісами, луками, водами. Селянська програма в цілому не зачіпала основних устроїв феодального гніту, селяни домагались лише полегшення своєї долі. Однак “12 статей” стали загальною програмою селянства. Правда найбільш революційні селяни вважали їх лише мінімальними вимогами: кінцеву мету боротьби вони бачили в здійсненні революційних перетворень в дусі “Статейного листа”.

Тактика відтяжок і переговорів, яку проводили керівники Швабського союзу не виправдала їх надій: “Християнський союз” не розпався. Попереду була відкрита збройна боротьба. Наростала і боротьба з міськими низами – деякі міста могли відпасти від Швабського союзу.

Тому командуючий військами союзу Трухзес в квітні порушив перемир‘я, напав на табір повстанців біля Ульма і одержав перемогу. Але дальші його дії проти повстанців успіху не мали.

Віроломство бюргерів дало селянам урок обережності. Трухзес на деякий час перейшов до позиційної війни. Біля Вейнгартена його війська ледь не були розгромлені. Врятувала лише довірливість ватажків окремих загонів, що знову вступили в переговори і внесли розкол у фронт повсталих. У кінці квітня 1525 р. основні сили селян були розбиті у Верхній Швабії, а Трухзес спрямував свої війська у Франконію.

Повстання у південній Франконії. Весною 1525 р. селяни Південної Фраконії утворили ряд повстанських загонів, що склали кілька великих з‘єднань. Селян з Неккарської долини очолив Яків Рорбах – селянин. На чолі “Чорного загону”, що діяв в околицях Ротенбурга, стояв рицар Флоріан Гейєр. Ці загони діяли рішуче і відкидали компроміс з феодалами. За рішенням революційного трибуналу, створеного Рорбахом, були піддані ганебній карі – прогону через піки – граф Людвіг Гельфенштейн та його наближені, які почали воєнні дії проти повсталих. Це внесло паніку в середовище феодалів і паралізувало їх опір. Однак, керівництво повстанням в цілому захопили багаті бюргери.

Прихильник поміркованої тактики Вендель Гіплер створив “Світлий загін”, у якому став начальником польової