Вендель Гіплер та його прихильники вирішили позбавити селян власної антифеодальної програми. Спочатку вони вчинили спробу “виправити” “12 статей”, змінити їх вимоги, щоб вони стали менш визначеними, а виконання їх відкладалось, поки буде проведена імперська реформа.

Але селяни відкинули правку “12 статей”. Тоді Гіплер зробив спробу нав‘язати свій бюргерський проект політичної перебудови Німеччини. Він намітив у Гейльброні з‘їзд делегатів селянських загонів. Гіплер підготував “Гейльбронську програму”. За її проектом власті повинні бути підпорядковані імператору, а князі перетворені в посадових осіб імперії. Духівництво повинно бути позбавлене світської влади. Передбачалось загальноімперське законодавство і виборний суд на основі станового представництва, де більшість місць була б у міст. Були вимоги запровадження єдиної монети, мір, ваги, відміни мита. Була і вимога вигнання докторів римського права. Складачі програми хотіли зробити її вигідною рицарству – пропонувалась конфіскація церковних маєтків.

“Гейльбронська програма” допускала можливість викупу селянських феодальних повинностей шляхом сплати 1 раз в 20-кратному розмірі. Феодал при цьому нічого не втрачав. Це могло задовільнити лише заможних селян.

Перший пункт “Гейльбронської програми” – виборність пастирів і їх відповідальність за правильну проповідь Євангелія – як і в “12 статтях”.

Гейльбронська програма для свого часу була прогресивною.

В той час, коли Гіплер і його прихильники в Гейльброні готувалися скликати з‘їзд селянських представників, війська Швабського союзу на чолі з Трухзесом прибули у Франконію. Заможне бюргерство міст Франконії відкрито стало на шлях зради. Магістрати Вюрцбурга та ін. міст відкривали ворота військам Трухзеса. Селянські сили у Франконії були розгромлені з тих же причин, що й у Швабії – з власної нездатності зорганізуватись і зрадництва бюргерства.

Події в Саксонії та Тюрінгії. Мюнцер в Тюрінгії зробив спробу об‘єднати всі сили повсталих на основі революційної тактики. Це була кульмінація Селянської війни.

Місто Мюльхаузен, де у 1525 р. знаходився Мюнцер, стало центром повстання. Збройні загони займали міста і замки. Землю і добро, за вказівкою Мюнцера, ділили між собою. Селяни довіряли Мюнцеру і радились з ним.

Мюнцер розглядав війну як боротьбу за рівність у всій Німеччині та за її межами. Він закликав до єдності простих людей. “Божественне право” роз‘яснював як повне вилучення пап, непідпорядкування властям і ствердження порядку, де збройні загони будуть робити все, що визнають корисним для спільної справи.

Мюнцерівська програма поширювалась і в інших районах. Біля Франкенхаузена почали групуватись сили Тюрінгії. Туди ж із загоном прибув і Мюнцер.

Князі Середньої Німеччини – саксонський герцог і гандграф Гессенський були сторонниками Лютера, а в діях Лютера бачили небезпеку. Вони зібрали сили і рушили в похід, щоб придушити новий район повстання і захопити Мюнцера, якого вважали небезпечним.

В середині травня 1525 р. біля Франкенгаузена в Тюрінгії розгорівся бій між княжою кіннотою, озроєною артилерією, і селянськими загонами, слабо озброєними. Це був героїчний і безнадійний акт Великої селянської війни. Мюнцер закликав не боятись. Оточений озброєними княжими військами, він малював величну картину “царства божія на землі”. Результат битви був передбачуваний. Селяни були розбиті. Мюнцер потрапив у руки князів, які його після тортур стратили.

Але ця боротьба розчистила шлях до буржуазного розвитку. 5 тис. повстанців було вбито. Найдовше чинили опір повстанці в альпійських землях. В Тіролі селянське повстання очолив Михаїл Гейсмаєр. У складеному ним у 1526 р. програмному документі “Земський устрій” пропонувалось заснувати у Тіролі народну республіку і здійснити корінні соціально-економічні і політичні перетворення: створити демократичний суд, провести секуляризацію церковного майна і конфіскацію всіх володінь феодалів на користь народу.

Маючи талант полководця, Гейсмаєр створив боєздатне військо з селян і гірників Тіроля і провів ряд вдалих операцій проти військ ерцгерцога і Швабського союзу. Своє військо Гейсмаєр вивів у Венеціанську область і готувався до наступу. У 1532 р. селянський полководець загинув від руки підісланого Габсбургами вбивці.

Селяни не могли здобути перемогу без надійного союзника і гегемона в особі міського класу – буржуазії або найманих робітників. Але ці класи ще не склалися. Селянство залишилось одиноким.

Мартін Лютер, ідеолог бюргерської Реформації, став на бік князів і у 1525 р. закликав до розправи над селянами: “Всякий, хто може, повинен їх бити, душити, колоти, таємно чи явно і пам‘ятати, що не може бути нічого більш отруйного, шкідливого, нічого більш диявольського, ніж заколотник. Його треба вбивати, як скаженого пса”.

У Селянській війні виявилась провінційна роз‘єднаність, обмеженість світогляду селянських ватажків.

Поразка Селянської війни, яка була кульмінацією всієї Реформації, позначилась на становищі селян, бюргерів і на долі Німеччини. Сеньйоріальна реакція посилилась. Виграли князі, які підкорили собі городян, дворян і збагатились за рахунок секуляризації земель церкви. Роздробленість Німеччини прогресувала.

Розгром Селянської війни вплинув на єретичні рухи. Серед анабаптистів поширились ідеї “мирного перевороту” і пасивного очікування “другого пришестя Христа”. Але частина анабаптистських сект продовжувала закликати до насильницьких дій, щоб очистити світ від “невірних” і наблизити “царство боже на землі”.

Найбільше рух анабаптистів поширився в містах Північно-Західної Німеччини, що мала тісні зв‘язки з Нідерландами. Сюди вирушили анабаптистські проповідники. Великий успіх мала діяльність Яна Матиса, булочника із Гарлема, і його учня Йоанна Лейденського, які отаборились в м. Мюнстері.

Анабаптисти очолили боротьбу проти сеньйора міста – єпископа і в 1534 р. одержали більшість у міській