На протязі 14 місяців, в умовах війни з єпископом, анабаптисти очолювали Мюнстерську комуну.

Мюнстер був оголошений “Новим Єрусалимом”, центром “царства божія”. В обложеному місті були проведені перетворення. Знаряддя праці залишались у майстрів, але вони повинні були коритися міській общині і виконувати її замовлення. Община роздавала землі для обробітку. Золото, срібло і дорогі речі підлягали конфіскації. Посадові особи комуни – диякони – вели облік майна і відбирали лишки для надання допомоги бідним. Влаштовувались спільні обіди. Гроші були відмінені, обмін злійснювався у натуральній формі.

На чолі комуни стояв Іоанн Бокильсон (Лейденський). Він мав необмежені диктаторські повноваження.

Мюнстерська комуна була ізольованою від всього світу. Деякі міста хотіли надати їй допомогу, але князі їх відсікали. Після героїчної оборони у 1535 р. Мюнстер був взятий. Багато анабаптистів, не бажаючи здаватись, кінчали життя самогубством – кидались у вогонь або на списи тих, що нападали. Ті, що лишились живими, в. т. ч. Іоанн Лейденський, були страчені після тортур.

Бюргерська і народна Реформація потерпіла поразку. Перемогла князівська Реформація Лютера.

Лютеранські князі одержали верх над церквою, забрали її землі. Шпейєрський рейхстаг у 1526 р. навіть визнав за князями паво вибору між лютеранством і католицизмом.

Карл У не міг цьому перешкодити. Але у 1529 р. він скликав рейхстаг і домігся відновлення Вормського едикту про заборону лютеранського віровчення. Лютеранські князі не згодились і заявили протест (звідси – протестанти).

У 1530 р. сподвижник Лютера Філіп Меланхтон на Аугсбурзькому рейхстазі дав систематичний виклад основ лютераанського вчення – “Аугсбурзьке віросповідання”. Глава церкви – не папа, а князь – світський правитель. Скасовувалась пишна католицька обрядовість, вшанування людей та ікон. Замість урочистої меси – проста літургія з проповіддю пастиря.

Імператор не визнав цього віросповідування. Тоді лютеранські князі уклали в м. Шмалькальдені воєнний союз. Становище Карла У стало критичним. З 7 курфюрстів 3 прийняли протестантизм, а 4-й – схилявся до нього (Кельнський архієпископ). Але Саксонський герцог перейшов на бік імператора і він переміг воєнний союз. За миром 1548 р. католицьке віросповідання, хоч і дещо реформоване, повинно було стати єдиним у Німеччині. Але мир був недовгим. Князі боялись посилення імператора і уклали другий союз – з французьким королем Генріхом ІІ. Почалась 2-а Шмалькальденська війна, що закінчилась повною поразкою Карла У. Саксонський курфюрст зрадив його.

У 1555 р. був укладений релігійний мир в Аугсбурзі. За князями визнавалось право вибору віросповідання (“чия країна, того й віра”). Карл У відмовився від імператорської влади на користь свого брата Фердинанда І.

В другій половині ХVІ ст. – на початку ХУІІ ст. у Німеччині – економічний упадок. У ХVІ ст. – хвилювання у спадкових землях Габсбургів. У 1595 – 1597 рр. – селянська війна в Австрії. Ідейною зброєю повсталих була Реформація. Восени 1596 р. повсталі нанесли поразку урядовим військам; загроза нависла над Віднем – столицею Габсбургів. Але як завжди, феодалам допомогла довірливість селян і їх роз‘єднаність. Власті вступили в переговори з поміркованими, виграли час і завдали поразки повсталим.

Список літератури:

Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе. – М., 1983.

Всемирная история. – М., 1957.

Господстующий класс феодальной Европы. – М., 1989.

Гутнова Е.В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в средневековой Западной Европе (ХІ – ХV ст.). – М., 1984.

Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к 80-летию академика Сказкина С.Д. – М., 1972.

Идейно-политическая борьба в средневековом обществе. – М., 1984.

История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. В 3-х томах. – Т. І-ІІ. – М., 1985, 1986.

Классы и сословия средневекового общества / Под ред. Удальцовой. – М., 1988.

Проблемы развития феодальной собственности на землю. – М., 1979.

Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века. – М., 1976.

Феодальная рента и крестьянские движения в Западной Европе ХІІІ – ХV вв. – М., 1985.

История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 1.

История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 2.

Влась и политическая культура в средневековой Европе. – М., 1992.

Европейское дворянство ХVІ – ХVІІ вв.: границы сословия. – М., 1997.

Средневековая Европа глазами современников и историков: Книга для чтения в шести частях. – М., 1994. – Ч. ІV – V.

История средних веков. Европа. – Минск, 2000.

Кардини Ф. Истоки средневекового ріцарства. – М., 2000.

Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VІ – ХVІІ вв.). – Ленинград, 1990.

Мировая культура. Средневековье. – М.: Алтейа, 1996.

Контамин Ф. Война в серние века. – СП (б): Ювента, 2001.