Реферат на тему:
Німеччина у ХІІ – ХV ст.
Економічне становище. Політика Фрідріха І Барбаросси. Німецька агресія проти полабських і прибалтійських слов’ян. Німеччина в ХІУ – ХУ ст.
До ХІІІ ст. Германська держава була однією з найбільш сильних у Західній Європі, а потім – роздробленість, політичний занепад, але не економічний.
В ХІІ – ХІІІ ст. йде внутрішня колонізація. Замість лісів і боліт – розорані землі і села. Застосовувались більш цінні культури – замість ячменю.
Раніше інших розвиваються міста в басейні Рейну (колишній район, куди сягала римська колонізація) – Кельн, Кобленц, Майнц, Вормс, Шнайдер, Страсбург, Бонн і по Дунаю – Ульм, Регенсбург, Донауерт. У ХІІ ст. – близько 50 міст, У ХІІІ ст. – 500, але більшість були дрібними. Зростає спеціалізація міст на певних ремеслах. Так, Кельн став центром металообробки і виробництва шовку. Вигідне і його розташування. Це перевалочний пункт для товарів з Північної Італії, котрі спрямовувались до Балтійського узбережжя.
У ХІІ ст. в Німеччині починають споруджувати кам‘яні будинки. Розвиваються центри видобутку залізної руди – Фрейбург, Шварцвальде, олова – в Рудних горах, міді – Мансфельд, золота – Гольдбург в Силезії, срібла в Саксонії. Ускладнився і процес видобутку металу.
В другій половині ХІ ст. почалась визвольна боротьба міст проти сеньйорів. У 1073 р. городяни Вормса вигнали свого єпископа і допомогли королю Генріху ІУ, за що були нагороджені торговими привілеями. У 1074 р. повстали проти архієпископа городяни Кельна, але потерпіли поразку. Кілька разів повставали проти свого архієпископа городяни Майнца. Намітився союз між городянами і королівською владою. Але надалі, коли королям потрібна була військова допомога, вони були зацікавлені у прихильності великих феодалів і подавляли виступи городян. Тому боротьба городян затягнулась. Повного самоуправління домоглись лише імперські міста – ті, що були в королівському домені.
Відсутність союзу між королем і містами негативно позначилась і на державній владі. Німеччину чекала політична родробленість.
Піднесення ремесла позначилось і на сільському господарстві. У ХІІ – ХІІІ ст. розкладається стара вотчинна система, заснована на панщинній праці. На зміну їй прийшла чиста сеньйорія з відсутністю самостійного панського господарства. Колишня панська оранка віддавалась орендарям – майєрам.
З‘явились вільні селяни, що сплатили чинш – грошовий оброк. Але звільнення селян від особистої залежності часто супроводжувалось позбавленням селян спадкових прав на землю. Поширення короткотермінової оренди погіршувало власницькі права селян, вело до зростання селянських повинностей: при кожному переукладанні орендного договору феодал мав можливість підняти орендну плату. Йде диференціація селянства. Виділились багатші селяни, що скупили кілька наділів. З другого боку – безземельні наймити.
Селяни виступали проти сеньйорів, аж до вбивства феодалів. Поширеною формою протесту стали втечі в міста на схід – за Ельбу. Феодали домагались угод між собою і з містами про видачу втікачів. Було й кілька повстань. На початку ХІІІ ст. вибухнуло повстання штедингів (берегових жителів) у Фландрії проти бременського архієпископа, що прагнув християнизувати їх. Штединги були повністю винищені.
Економічне піднесення в Німеччині не привело до утворення єдиного центру, як Париж чи Лондон, до якого б тяжіли всі землі країни. Великі німецькі міста економічно були більш зв’язані з іноземними містами, ніж між собою.
Німецькі міста були природними економічними центрами для прилеглих земель. До більших міст прилягали більші округи. Між ними майже не було зв‘язку. Обласна централізація і стала економічною передумовою розвитку для майбутньої системи т.зв. територіальних князівств.
Після смерті Генріха У князі вибрали королем герцога Саксонії Лотаря ІІІ (1115 – 1137). Він не мав достатньо сил, щоб підкорити всю Німеччину, тому займався переважно справами Саксонського герцогства. Свою дочку видав за сина баварського герцога Генріха Вельфа. Так утворились великі володіння Вельфів. Якби Генріха Вельфа обрали на престол це привело б до значного об‘єднання. Але князі обрали королем швабського герцога Конрада Штауфена.
Штауфени прагнули створити навколо своїх володінь на південному заході великий королівський домен.
Політика Фрідріха І Барбаросси. Видним представником династії Штауфенів був Фрідріх І Барбаросса (1125 – 1190), який вважав себе спадкоємцем Карла Великого і римських імператорів. Фрідріх Барбаросса домігся примирення з могутніми князями Німеччини. Генріху Вельфу (прозваному Левом) він повернув забрану його попередником Баварію. Але при цьому ж Баварії була виділена Австрія, яку Барбаросса віддав своєму васалу Генріху Бабенбергу.
Домігшись примирення в Німеччині, Барбаросса направив всі сили на підкорення Північної Італії з її вільними містами. Хоч Північна і Середня Італія формально були в складі “Священної Римської Імперії”, вона по-суті підкорялась німецьким імператорам лише тоді, коли там були німецькі війська. Ломбардські міста у боротьбі з сеньйорами завоювали самоуправління і стали самостійними республіками.
Фрідріх Барбаросса вирішив ліквідувати всі міські свободи і підкорити міста управлінню своїх чиновників. У 1158 р. на зборах в Ронкаль‘є були оголошені імператорські постанови, що відміняли всі міські вольності. Надалі містами повинні були управляти імператорські подеста, а податки поступали в казну. Почалось жорстоке пограбування ломбардських міст. Деякі, як Мілан, почали боротьбу, але потерпіли поразку. Мілан здався на милість переможця. Місто було зруйноване, його жителі виселені в село. Однак це підштовхнуло інші міста до об‘єднання. Їх підтримав папа Александр ІІІ, противник Барбаросси.
Це ворогування почалося з вступу Фрідріха І на престол. Імператор порушував Вормський конкордат. Неминучою була сутичка.
Вже у 1157 р. на рейхстазі в Безансоні, коли папський легат Ролан (майбутній папа Александр ІІІ) оголосив папську буллу,