По заклику папи в Сицилії висадився брат французького короля Карл Анжуйський. У цій війні загинули всі представники династії Штауфенів. У 1268 р. на площі в Неаполі був страчений останній – 16-річний Конрадин. Південна Італія і Сицилія перейшли до Анжу. У Німеччині почалось 20-річне міжцарювання.

Німецька феодальна агресія проти полабських і прибалтійських слов‘ян. До ХІІ ст. східний кордон Німецької держави проходив по Ельбі (Лабі). У ХІІ – ХІІІ ст. в результаті походів на Схід кордон Німеччини був відсунутий далеко за Ельбу і її територія збільшилась вдвоє.

Рушійною силою в походах на слов‘ян було рицарство, яке не одержало здобичі в хрестових походах на мусульманський Схід і сподівалось на легку здобич за рахунок слов‘ян. Імператори, зайняті Італією, не брали участі в “натиску на схід”, тому він сприяв не централізації, а роздробленості.

Слов‘янські і прибалтійські народи, політично роздроблені, не могли дати відсічі рицарям. Коли ж вони організовували відсіч, то рицарі терпіли поразку.

В результаті успішних повстань 983 і 1002 рр. полабські слов‘яни надовго звільнилися від німецького панування, але лишалися розпорошеними.

У 1147 р. саксонський герцог Генріх Лев з благословіння папи здійснив хрестовий похід проти язичників-слов‘ян. Ободритський князь Никлот організував оборону і похід провалився. У 1160 р. – новий похід проти ободритів, Никлот зазнав поразки. Почалась насильна християнізація ободритів. Пізніше Генріх Лев, шукаючи союзників у боротьбі із своїми противниками в Німеччині, передав більшу частину ободритських земель в управління сину Никлота Прибиславу. Так виникло Мекленбурзьке герцогство, формально самостійне, але залежне від Німеччини.

В 1168 р. датчани захопили о. Руяну (Рюген), де жили слов‘яни, знищили їх святиню. Князі прийняли християнство і визнали залежність від данського короля.

Землі лютичів захопив Альбрехт Ведмідь, який одержав у 1134 р. від імператора Північну марку. Нащадки Альбрехта Ведмедя розширили свої володіння і утворили маркграфство Бранденрбурзьке. У ХІІІ ст. до нього ввійшли землі по Шпреє (шпреян), де був збудований Берлін.

Почалась колонізація слов‘янських земель. Слов‘янське населення зганялось з кращих земель. Кожен німецький поселенець одержував повну гуфу, шульц (староста) і священник – по 2-3 гуфи. На декілька років їх звільняли від повинностей. Німецькі селяни за Ельбою знаходились в кращому становищі, ніж в іншій Німеччині. Це спряло колонізації і через кілька століть ці землі перетворились в чисто німецькі.

Другий потік колонізації – на південний схід, на Середній Дунай, де жили словни. Ще Карл Великий завоював їх, а в кінці Х ст. вони були виділені у Східну марку. В 1156 р. Східна марка одержала статус самостійного герцогства Австрії. Тут селилися колоністи переважно з Баварії. Слов‘янське населення підлягало християнізації і онімеченню. Але в Карінтії (зараз Словенія) слов’янське населення збереглось.

Почалось захоплення Східної Прибалтики, заселеної курами, лівами, естами, земгалами. Вже в ХІІ ст. німецькі купці почали створювати торгові двори в Прибалтиці. Починаючи з 1196 р. бременський архієпископ став призначати в Лівонію епископа. Третій лівонський архієпископ Альберт, осівши в Ризі, розгорнув широку місіонарську і колонізаторську діяльність. Для підкорення язичників був створений духовно-рицарський орден мечоносців. Папа Іннокентій ІІІ затвердив статут цього ордену і благословив його. З мечем орденоносці пройшли Лівонію, знищуючи непокірних. На допомогу прийшли руські воїни під керівництвом полоцького князя Володимира. Але рицарі сховались у збудованих ними фортецях і витримали тривалу облогу руських воїнів.

Підкоривши Лівонську землю, рицарі вторглись в область естів. Тепер вони діяли із ще ббільшою жорстокістю. У 1224 р. вони захопили м. Юр‘їв (Тарту). Найдовше чинили опір земгали і кури. Земгали були підкорені аж у ХІІІ ст.

Східна Прибалтика не стала об‘єктом колонізації через віддаленість. Місцеве населення зберегло свою самобутність.

В ХІІ ст. були завойовані землі язичників-прусів. У 1215 р. папа Іннокентій ІІІ оголосив хрестовий похід проти прусів, але він закінчився провалом. Тоді мазовецький князь Конрад запросив Тевтонський орден, заснований у Палестині. Польський князь прорахувався. Завойована країна стала здобиччю ордена і була перетворена у пустелю. Прусію колонізували німці. Прусам заборонялось жити у містах.

У 1237 р. з допомогою папи відбулось об‘єднання Тевтонського ордену з орденом меченосців. Утворилась держава ордена. У 1242 р. відбулась битва на Чудському озері. Вона підштовхнула прусів до повстання, але воно було придушене.

У 1343 р. виникла селянська війна на землях естів. Датчанам на допомогу прийшов орден. Він готувався захопити також Польщу і Литву. У 1386 р. вони уклали унію. А в 1410 р. орден зазнав поразки при Грюнвальді. У 1466 р. після невдалої війни з Польщею орден визнав васальну залежність від польського короля.

Після смерті Фрідріха ІІ імператори більше займалися спрвами своїх князівств. Рудольф І (1273 – 1291) з дому Габсбургів володів землями в Ельзасі і Швейцарії. Він збільшив свої володіння. Тому після смерті Рудольфа князі не обрали його сина імператором. Зміцнюються такі династії – Нассау, Люксембургів, Віттельбахів, Габсбургів, що що заважає посиленню імператорської влади.

Німеччина в ХІV – ХV ст. На початок ХІV ст. Священна Римська імперія залишалась великим політичним утворенням у Західній Європі, однак, без внутрішньої єдності. У 1291 р. на території імперії утворилось ще одне об‘єднання – Швейцарський союз. Вільні общини трьох альпійських “лісних земель” – Швіца, Урі, Унтервальдена – об‘єднались для протидії Габсбургам, які хотіли їх підкорити і оволодіти перевалом Сен_Готард, що зв‘язував початок ХІV ст. Священна Римська імперія залишалась великим