політичним утворенням у Західній Європі, однак, без внутрішньої єдності. У 1291 р. на території імперії утворилось ще одне об‘єднання – Швейцарський союз. Вільні общини трьох альпійських “лісних земель” – Швіца, Урі, Унтервальдена – об‘єднались для протидії Габсбургам, які хотіли їх підкорити і оволодіти перевалом Сен-Готард, що зв‘язував Німеччину та Італію. У 1315 р. швейцарська піхота із селян розбила кінноту Габсбургів біля гори Моргартен (південніше Цюріхського озера). До союзу в ХІV ст. примкнуло декілька “міських кантонів”, в т.ч. Люцерн, Цюріх, Берн. Однак, фактичної автономії конфедерація домоглясь лише у ХVІ ст. Вона тоді включала 13 кантонів і кілька союзних земель. Кожен із кантонів мав самоуправління, проводив свою внутрішню і зовнішню політику. У німецьких селян склалась легенда про щасливу країну – Швейцарію.
Імперія ж не мала чітких кордонів. У ХІІІ – ХІV ст. в Німеччині було вже 3, 5 тис. Міст, де жила 1/5 частина населення (а всього – 13-15 млн. чол.). Найбільші міста – Кельн, Страсбург, Любек, Нюрнберг – північнонімецька зона. У південнонімецькій зоні – Аусбург, Ульм, Регенбург, Базель, Відень. Багато з них вели жваву торгівлю з Італією, Сходом.
Славились тканини, виготовлені в цих містах, нюрнберзьке литво. В ХV ст. позначились ознаки розкладання цехів – їх замикання, поява “вічних підмайстрів”, зростаюча поляризація.
Центром торгівлі став Франкфурт-на-Майні, де регулярно відбувались ярмарки. У 1402 р. тут був заснований торгово-кредитний банк. Особливих успіхів досягло південнонімецьке купецтво. У 1380 р. засноване “Велике Равенсбурзьке товариство” з 13 філіями. На півночі торгівля була монополізована Ганзою. Вона проіснувала більше 500 років, об‘єднувала 160 міст. Мета Ганзи – посередницька торгівля. Її ядром були Любек і Гамбург. Торгувала Ганза з Руссю, Англією. Мала контори у Новгороді, Стокгольмі, Бюгге, Лондоні. Це було політичне об‘єднання. Владу тримав патриціат. Ганза вела війни. З допомогою Швеції воювала проти Данії, яку перемогла і в 1380 р. одержала у володіння ряд фортець на півдні Скандінавського півострова.
Кожне ганзейське місто було автономним, але не мало права шкодити Ганзі. Ганза придушувала конкуренцію інших країн, відстоювала комунальні свободи міст.
У другій половині ХІV ст. виникли Швабський і Рейнський союзи міст. Останній об‘єднував близько 60 міст.
Активізувалося рицарство і теж об‘єднувалося – Товариство щита Св. Йоргена, товариства Св. Вільгельма. Ці рицарські союзи вступили в боротьбу з міськими. У 1388 р. князі нанесли поразку Рейнському союзу міст в битві біля Вормса. Скликаний імператором рейхстаг визнав за містами князівську владу, але дозволив імператорським містам брати участь у рейхстазі наряду з князями.
Але ці союзи не були силою, здатною об‘єднати Німеччину.
Коли Габсбурги зміцніли, їх перестали обирати на королів. У 1308 р. королем був обраний дрібний князь Люксембурзький Генріх VІІ. Оженивши свого сина Іоанна на спадкоємиці чеського престолу Єлизаветі, він забезпечив своїй династії спадкові права на Чехію.
Генріх УІІ поновив грабіжницькі походи в Італію. У 1310 р. він пішов на Альпи за грішми і коронуванням у Римі. Під час походу Генріх VІІ помер, а похід провалився.
Знову почалась боротьба за престол. На нього претендували Фрідріх Габсбург і Людвіг Баварський. Суперники почали війну, переможцем вийшов Людвіг Бааварський (1314 – 1347). Він також використав корону для розширення володінь свого дому. Людвіг Баварський теж пішов на Італію. Авіньйонський папа Іоанн ХХІІ відлучив його від церкви. Однак Людвіг зайняв Рим і посадив на престол антипапу, який його коронував. Далі все йшло, як і раніше – грабунки німців і спроба зібрати податок викликали повстання городян у Римі. Антипапа і імператор втекли з міста.
Хоч папа Іоанн ХХІІ і наклав інтердикт (заборону богослужінь), це лише посилило негативне ставлення до папства. Антипапські настрої проникли в середовище князів і набули національного забарвлення. У 1338 р. рейхстаг прийняв постанову про те, що обраний курфюстами король має імператорські права і без коронування папою.
Незадоволені посиленням Баварії курфюсти ще за життя Людвіга обрали на престол імперії чеського короля Карла Люксембурга. Карл ІУ видав Золоту буллу – закон. Короля обирає колегія курфюстів, що складалася із трьох церковних князів: архієпископів майнцського, кельнського і трірського і чотирьох світських – короля чеського, герцога саксонського, пфальц-графа рейнського. Встановлювався чіткий порядок проведення виборних засідань курфюстів. Засідання повинен був скликати архієпископ майнцський у Франкфурті-на Майні. Обрання короля (імператора) – більшістю голосів. Між курфюстами були поділені ранги і титули. Першим серед світських князів вважався чеський король, а серед церковних – майнцський архієпископ. Курфюстам дозволялрсь мати свою монету. Заборонялись союзи міст проти князів. Феодалам дозволялись коаліції і війни але з тим, щоб війни оголошувались за 3 дні до їх початку.
З кінця ХV ст. Германська імперія називалась “Священною Римською імперією німецької нації”, але не була єдиною централізованою державою. Формально до неї входили Нідерланди, П‘ємонт, Модена, Генуя, Лукка, Флоренція, Мантуя, Менферрато, Швейцарія, Чехія. На ділі ці держави були або цілком незалежні, або входили до складу інших держав. Швейцарія була суверенною, італійські міста-республіки не мали зв‘язку з імперією. Чехія знаходилась у слабій залежності. Навіть досвідчені юристи не могли визначити її кордони.
Німеччина являла собою строкатий конгломерат різних утворень, етнічно – німці і слов‘яни.
Імператор – по суті один із князів, яrий реально розпоряджався лише спадковими землями. Не було ні загальноімперського володіння, ні загальних збройних сил. Вища влада належала не імператору, а князям. Верховним органом була колегія курфюстів, яка мало права обирати