Порта з великими труднощами повернула собі стратегічну ініціативу. Молдавський господар Михай Хоробрий не дочекався від австрійців допомоги й під тиском османів відступив. Оскільки в його військах служило багато слов'ян, значна частина населення Болгарії була змушена покинути її межі разом з ним.

Після цієї війни, впродовж усієї першої половини XVII ст., дипломатичні відносини Австрії і Туреччини залишалися досить стабільними. Це змушувало південних слов'ян шукати собі інших союзників. Проте ані Іспанія, ані герцог Савойський, які мріяли розпочати війну проти турків, не надали християнам Османської імперії військової підтримки. Допомогу вони здійснюваній лише шляхом вирядження на Балкани численних католицьких місіонерів. Однак проповідь католицизму серед південних слов'ян не мала успіху, хоча об'єктивно й сприяла пожвавленню культурних зв'язків з передовими країнами Заходу.

Тридцятилітня війна в Європі (1618-1648) змусила південних слов'ян надовго забути про допомогу із Заходу. Водночас турецька загроза в очах європейців відступила на другий план. Саме це, мабуть, і було однією з основних причин, чому майже вся перша половина XVII ст. характеризувалася відносним затишшям національно-визвольного руху у цьому регіоні.

КУЛЬТУРА

ПІВДЕННИХ

СЛОВ'ЯН

____________________________________________________________

Багатовікове османське панування дуже негативно позначилося на стані національних культур південних, слов'ян. Турецькі завоювання супроводжувалися руйнуванням багатьох історичних пам'яток. Занепадали література, мистецтво, писемність південнослов'янських народів, а отуречення й ісламізація підкореного населення поєднувалися з асиміляторською політикою грецького духовенства. Ці процеси особливо гостро зачіпали Болгарію, яка була завойована Портою раніше за інші країни і найбільше потерпала від турецького гноблення.

За умов національного та релігійного гніту осередками болгарської культури стали монастирі (Рильський, Бачковський, на Афоні тощо). Тут зберігалися цінні предмети православного культу та православно-слов'янські бібліотеки. Багато книжок переписувалося, створювалися збірки православної літератури, серед яких траплялися й апокрифічні твори. Агіографічна література ("житія святих"), присвячена в тому числі й новим болгарським святим, прославляла патріотизм, вірність Батьківщині й православ'ю. Одним з найпопулярніших творів вважалося "Житіє Св. Миколая Софійського" (XVI ст.), присвячене болгарському ремісникові Матвію Граматику, який обрав люту смерть, але не зрадив православ'ю. Упродовж наступних століть "Житіє" було своєрідним моральним кодексом для всіх болгар. Його цінність полягала й у тому, що тут містилися важливі історичні відомості: про соціальну структуру болгарського суспільства, особливості судової системи, характер взаємин між завойовниками і підкореним населенням, опис Софії та ін.

Османське іго призвело до відтоку з Болгарії значних творчих сил. Наприклад, на Русі мусили шукати притулку визначні представники болгарської літератури Григорій Цамблак і Кіпріан. Останній згодом став московським митрополитом.

У перші століття турецького панування провідну роль у болгарській культурі відігравав народний фольклор. Героїчний епос, казки, гайдуцькі пісні сприяли збереженню історичної пам'яті, рідної мови, пробуджували патріотичний дух як серед болгар, так і серед інших південнослов'янських народів.

У Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговині відбувалися майже тотожні етнокультурні процеси. Іноземне панування завдало культурі цих країн величезних втрат. Тут також центрами культури залишалися здебільшого монастирі сербської православної церкви в Требіне, Мелешеві, Дечанах, при яких, як правило, діяли школи.

Через зазначені вище причини література в Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговині мала переважно релігійний характер і видавалася здебільшого за кордоном. Сербські та чорногорські церковні книги виходили, наприклад, у друкарнях Північної Італії, створених самими сербами й чорногорцями. До південнослов'янських земель завозилися книжки з Росії, що сприяло дальшому зміцненню загальнослов'янських культурних зв'язків.

Найбільшого розквіту досягла в XVI—XVII ст. художня література в Дубровницькій республіці. Статус Дубровника як фактично незалежної від Порти держави сприяв розвиткові тут мережі освітянських закладів. Географічна близькість Італії зумовлювала вплив Ренесансу на місцеву літературу, розвій у ній традицій гуманізму. З'явилися твори різних жанрів, у тому числі історичні п'єси, комедії, трагедії. Видатним дубровницьким поетом першої половини XVII ст. вважається Іван Гундулич. В епічній поемі "Осман" він змалював перемогу над турками польських військ і українських козаків у битві під Хотином. Твір пройнятий закликами до об'єднання слов'янських народів і їхньої спільної боротьби проти турецького панування.

Загальний занепад культури південнослов'янських народів позначився й на архітектурі. Церковне будівництво, яке здійснювалося раніше з ініціативи царської влади, за часів османського панування майже зовсім припинилося. У цивільному будівництві поширюються елементи східної архітектури. Однак ці процеси не торкнулися Дубровника, де італійський Ренесанс справив істотний вплив на місцеве будівництво. Серед архітектурних стилів там переважало бароко.

ЛІТЕРАТУРА

Всемирная история: В 24 т. Минск, 1996. Т. 9, 11.

История Болгарин: В 2 т. Москва, 1954. Т. 1. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.

Косев Д. Краткая история Болгарин. София, 1963.

Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1987. Погодин А. Л. История Болгарин. Санкт-Петербург, 1909.

Погодин А. Л. История Сербии. Санкт-Петербург, 1909.

Разин Е. А. История воєнного искусства: В З т. Москва, 1957. Т. 2.