Інша серйозна соціальна проблема – це проблема продовольства. Справа не тільки в тому, що в нас у порівнянні з іншими розвитими країнами низький рівень споживання м'ясних продуктів – 65 кг у рік у розрахунку на душу населення, а в інших країнах – 75 – 80 і навіть більше. Радянський Союз, як показують розрахунки, поступається більшості країн і по споживанню молока і молочних продуктів, маючи при цьому дуже невеликий асортимент цієї продукції і дуже низька її якість.

Наша країна значно поступається іншим країнам по споживанню овочів, особливо в окремі періоди року. Населення вживає фруктів втроє менше того, що визначено медичними нормами, і це особливо несприятливо позначається на здоров'ї дітей.

Одна із самих актуальних соціальних проблем у той час – зміцнення здоров'я радянських людей. «Залишковий принцип» виділення коштів на народний добробут призвів до того, що частка, яка виділяється на охорону здоров'я з нашого національного доходу, увесь час скорочувалася і зараз складає менше 4 %. Є країни, які виділяють від 8 до 12 %. Лікарні і поліклініки – це вкрай бідні медичні заклади, які не оснащені сучасними приладами, ефективними ліками, з низькою заробітною платою медичного персоналу і т.п. План по введенню лікарень, поліклінік, родильних будинків виконувався на 40-60%.

Здоров'я населення погіршувалося також і тому, що з метою збільшення дохідної частини бюджету за останні 20 років (до 1984 року) виробництво і продаж горілки збільшилися вдвічі, а вина – у 4 рази. Багато в чому, в роки застою спостерігалася сама значна у світі різниця між середньою тривалістю життя жінок і чоловіків. У СРСР (дані за 1984-1985 р.) чоловіки жили на 10 років менше жінок – це один з найнижчих показників середньої тривалості життя. Дж. Боффа «Історія Радянського Союзу»; М: Міжнародні відносини, 1994.

До цієї проблеми безпосередньо примикає проблема положення пенсіонерів, яких нараховується близько 58 млн. у 1956 році був прийнятий пенсійний закон з найнижчим на той час віком виходу на пенсію по старості. Але сьогодні по розмірах пенсій, по співвідношенню між пенсією і зарплатою наше пенсійне забезпечення поступається ряду інших країн.

Незадовільною була справа з насиченням внутрішнього ринку товарами широкого вжитку. Причини цього досить глибокі: у легкій промисловості десятиліттями не обновлялося устаткування, приблизно в 40% діючого в цій галузі устаткування перевищені амортизаційні норми.

В наявності була і явна недооцінка сфери виробництва товарів широкого вжитку. Хоча ця сфера дає 37% всіх нагромаджень нашої країни, у неї направляється тільки 8% капітальних вкладень. Багато товарів широкого вжитку виробляються начебто у великій кількості, але якість їх низька.

Платоспроможний попит населення явно не задовольняється, між цим попитом і його матеріальним покриттям існує серйозний і небезпечний розрив. Але ж виробництво здійснюється заради людей, і посилення соціального розвитку варто розглядати як головний цільовий напрямок «перебудови».

У 80-х роках СРСР вийшов на перше місце у світі як в цілому по обсягу видобутку палива і сировини, так і по багатьох окремих їх видах. У країні за рік добувають більш 5 млрд. т паливних і сировинних копалин, вирубують 2 млн. га лісу при його заготівлі, «перелопачують» 15 млрд. м3 ґрунту. Подібні гігантські масштаби споживання природних ресурсів призводять до скорочення кращих і найбільш дешевих родовищ і джерел сировини. Темп розвитку видобувної промисловості сповільнюється: у 9 п'ятирічці ріст обсягу видобутку палива і сировини досягав 25%, у 11 - приблизно 8%. Ш.М. Мунчаєв, В.М. Устинов «Політична історія Росії», М: Норма – Инфра М, 1999.

З 1975 по 1985 рік зростання продуктивності праці в промисловості знаходилося на рівні 2-3% в рік. Цього було явно недостатньо. Неблагополучною була справа і з фондовіддачею: в середньому щороку вона знижувалася на 3%, що було дуже небажано для стану економіки. Ш.М. Мунчаєв, В.М. Устинов «Політична історія Росії», М: Норма – Инфра М, 1999.

Економіка СРСР володіла могутнім науковим потенціалом, держава виділяла на фінансування науки близько 5% національного доходу – більше ніж переважна частина інших розвинутих країн світу. По багатьох галузях науково–технічні розробки відповідали світовому рівню. Але «вузьким місцем» була матеріалізація досягнень науки і техніки, а це залежить, насамперед, від рівня розвитку машинобудування.

У 1985 році було проведено детальне вивчення всього машинобудування СРСР. І з'ясувалося, що необхідно зняти з виробництва 71% машин і устаткування, що випускаються, які не відповідають сучасним вимогам.

Тривалий час в радянській економіці існувала система управління, заснована на адміністративних методах наказового типу, і, незважаючи на те, що вона вже не відповідала новим умовам науково-технічного розвитку, зламати її не вдавалося, хоча деякі спроби для цього робилися. Для цієї системи була характерна наявність перегородок і бар'єрів між відомствами, організаціями, між наукою, конструкторською справою, усе це, в свою чергу, було відділено від виробництва.

Сутність адміністративної системи управління складали три елементи: тверді адміністративно-директивні завдання, централізована система матеріально-технічного постачання, жорстка регламентація діяльності підприємств і організацій.

Керівництво господарством в цілому, кожною його галуззю і кожними підприємством, великим чи невеликим, здійснювалося переважно адміністративними методами за