Лише після лютневої революції 1917 року знову на сцену виходять десятки партій. У жовтні 1985 року Головою Ради Міністрів СРСР був призначений М.І.Рижков. У грудні 1985 року секретарем московського міського комітету партії став Б.М.Єльцин. Міністром закордонних справ замість Громико став Е.А.Шеварднадзе. У вищу партійну ієрархію висунулися: О.М.Яковлев, А.І.Лук'янов. Фактично 90% старого брежнєвського апарату було замінено новими кадрами. Змінився практично весь склад Президії Ради Міністрів СРСР. На короткий час країна стає вільною і демократичною країною. Але після приходу до влади більшовиків поступово партії-опоненти були просто заборонені, і установилася однопартійна система, що спочатку проводила лінію революційного пролетаріату, а потім переродилася в панування партійної бюрократичної верхівки. Усе суспільство поступово було поставлено під контроль, всяка опозиція жорстоко придушувалася, офіційно була дозволена лише комуністична ідеологія. «Перебудова і сучасний світ», відп. ред. Т.Т.Тімофєєв; М: Міжнародні відносини, 1989.

Коли лібералізація політичного режиму стала досить відчутною, усюди стали виникати самодіяльні колективи, кружки, фонди, комітети суспільного самоврядування. Цікавий склад цих суспільних рухів – це не ті, хто виступав за демократію в 70-і роки, а здебільшого це люди, які відгукнулися на ініціативу Горбачова по розвитку гласності і демократизації суспільства. Усі ці об'єднання відстоювали саме ті гуманістичні і демократичні принципи, що дисиденти послідовно відстоювали ще в роки брежнєвського правління.

Два роки політики гласності приводять до втрати головної монополії влади – монополії на інформацію. Це був ще один крок до краху режиму. Об'єктом критики журналістів, політологів, соціологів стає не тільки історія, але й основи існуючого державного устрою. Це дозволило опозиції залучити на свій бік громадськість. Людям дали реальну оцінку режиму. У газетах з'явилися вимоги створити в країні багатопартійну систему. Бутенко В. «Откуда и куда идем», Лениздат, 1990.

У 1990 році під тиском мас була змінена стаття 6 Конституції СРСР, що визнавала тільки за КПРС право на керівництво радянським суспільством. У новій редакції статті 6 право на участь “у виробленні політики Радянської держави, у керуванні державними і суспільними справами” визнавалося як за КПРС, так і за іншими партійними, профспілковими, молодіжними, іншими громадськими організаціями і рухами.

Проведена Горбачовим політика призводить до розколу Комуністичної партії на кілька течій. З'являються дві конфронтуючі тенденції Ш.М. Мунчаєв, В.М. Устинов «Політична історія Росії», М: Норма – Инфра М, 1999.:

1) Ортодоксально-охоронна – до XXVIII її очолював Єгор Лігачов. У цю течію увійшли прихильники традиційної комуністичної лінії (її можна назвати “сталінською”). Вони виступали з різкою критикою проведених реформ, а також за скасування всіх нововведень перебудови.

2) Помірковано обновлена – зберігала свою прихильність соціалістичному вибору, але відмовилася від старих догм і виступала за гуманізацію і демократизацію життя. Цієї орієнтації дотримувалися більшість членів партії.

Завершальним етапом у сфері реформ політичної системи можна назвати III з'їзд народних депутатів СРСР, на якому Горбачов був обраний президентом СРСР, а також внесені деякі виправлення в Конституцію (скасована 6-я стаття). Дж. Боффа «Історія Радянського Союзу»; М: Міжнародні відносини, 1994.

До початку 90-х років виявилася майже цілком зруйнована індустріальна економіка, доведена до такого стану, коли вона позбавилася здібності адаптуватися до нових умов відтворення. До цього часу була також дискредитована творча праця і соціальний статус самого працівника. І, нарешті, як не сумно, була дезорганізована система управління економікою. Корпоративні інтереси чиновників призвели до створення замкнутих структур, що підмінювали народногосподарські цілі корисливими планами нових груп, що стрімко опановували всім тим, чим до політики «перебудови» вони тільки керували. Став досить відчутний розрив між тим, що намагалося реалізувати партійно-державне керівництво, і реальною обстановкою, що склалася в ці роки в країні.

Ситуація почала складатися таким чином, що до початку 90-х років політична номенклатура (апарат КПРС, ради народних депутатів усіх рівнів і ін. органи) стала втрачати своє безроздільне панування, одночасно підсилювалися позиції адміністративно-господарської номенклатури. Ця обставина викликала відповідну протидію з боку партійних лідерів.

Ще в діяльності Ю.В.Андропова, який пришов до керівництва після Брежнєва, і в перших кроках М.С.Горбачова боротьба за збереження політичного панування починалася з «очищення» і «відновлення» соціалізму, надання йому нових форм.

Політична номенклатура зуміла на короткий час захопити маси ідеями «відновлення й очищення соціалізму», «демократизації і гласності», виборністю господарських керівників і т.д. Але втримати ці процеси ініціаторам перебудови не вдалося.

У противагу ідеології «відновлення й очищення соціалізму» набирає значну силу ідея «ринкових відносин». В цих умовах відбувається ще одне парадоксальне явище.

Страх втратити владу змусити верхівку політичної номенклатури переметнутися на позиції ринкової економіки, привласнити гасла адміністративно–господарської і науково-технічної аристократії, запозичити термінологію «дисидентів», опанувати фразеологією «нового політичного мислення» і встати на шлях приватизації того, чим раніше тільки керували. До політичної номенклатури, насамперед партапарату приходить розуміння того, що зберегти своє панування вона може, тільки перетворившись у власника державного загальнонародного майна на правах власника. Ш.М. Мунчаєв, В.М. Устинов «Політична історія Росії», М: Норма – Инфра М, 1999.

Отже, як видно з усього вищесказаного, радянська номенклатура затівала «революційну перебудову» з добре продуманими цілями.

У процесі розподілу власності і привілеїв відбулося, по-перше, злиття частини представників усіх номенклатур; по-друге, «нова» номенклатура довела розподіл власності до розгрому Центру і розвалу СРСР; по-третє, нова політична еліта зняла всякі обмеження на фінансово-економічну діяльність, оскільки це відповідало її соціальним інтересам. Валовий Д. Таємниці