овального залу Кремля. – М.: Правда, 1991.
Якщо коротко характеризувати ситуацію, що створилася, то слід зазначити, що перехід у новий стан у країні здійснювався не буржуазно-демократичним, а кримінально-бюрократичним шляхом.
Номенклатурна приватизація і бюрократична лібералізація створювали своєрідний сплав, що віддалено нагадує ринкові відносини.
Такі підсумки реформування «по Горбачову».
В результаті вже в 1992 році стали проявлятися такі явища, як низька ефективність виробництва, відсутність стимулів господарської діяльності, структурні диспропорції. Усе це фактично паралізувало здатність країни до нормального розвитку. Початі в рамках політики «перебудови» заходи призвели до підриву фінансової системи, розбалансуванню економіки, формуванню дефіциту товарів і заклали матеріальні основи для розвалу СРСР.
З закінченням політики «перебудови» питання про те, куди йде країна, уже було ясно. Країна вступила у фазу економічного і соціального регресу.
2.2. Перебудова в економічних відносинах.
XXVIII з'їзд КПРС виробляє програму виходу зі сформованої в країні кризи. У програмі передбачається демократизація суспільства – воля і добробут людини, ефективна економіка, цивільне суспільство і правова держава, визнання принципу поділу влади в державі, демократизація партії і т.п. Але те, що було написано в програмі, далеко не повністю було реалізовано на практиці.
Вважаю за необхідне привести витримки з цієї програми.
За ефективну економіку! Бутенко В. «Откуда и куда идем», Лениздат, 1990.
Партія вважає за необхідне створити умови для формування і розвитку різноманітних і рівноправних форм власності, їхньої інтеграції і вільного суперництва:
державну власність (загальносоюзну, республіканську) перетворити в суспільну власність, керовану самими трудящими на основі діючого законодавства; надати право колективам трудящих орендувати державні підприємства і майно, здобувати об'єкти промисловості, торгівлі, сфери послуг; використовувати акціонерну форму організації підприємств;
розвивати різні види кооперативної власності, власності громадських організацій, а також змішаних форм власності;
КПРС проти тотальної денаціоналізації, а також проти нав'язування будь-яких форм власності
Альтернативою, яка вижила себе, адміністративно-командній системі управлінням народним господарством є ринкова економіка, КПРС вважала за необхідне:
надати підприємствам, усім товаровиробникам незалежно від форм власності самостійність, волю підприємництва, сприяти розвитку здорової і чесної конкуренції між ними;
здійснити демонополізацію виробництва, банківської і страхової справи, торгівлі, наукових розробок; надати підтримку мережі малих і середніх підприємств;
зберегти державне управління магістральним транспортом, зв'язком, енергетикою і підприємствами оборонного комплексу;
у системі планування перейти до розробки стратегічних перспектив економічного розвитку;
забезпечити перехід до конвертованості карбованця, відкритість економіки світовому ринку, створити умови для залучення іноземного капіталу.
Розкриємо тези.
До середини 1990 року радянське керівництво прийняло рішення про введення приватної власності на засоби виробництва. Почався демонтаж основ соціалізму. Президенту було запропоновано кілька економічних програм переходу до ринкової економіки. Найбільшу популярність з них одержала програма за назвою “500 днів”, створена під керівництвом молодого вченого Г. Явлінського. Свою програму запропонував і уряд СРСР. Програми відрізнялися в основному по ступені радикалізації і рішучості. 500 днів націлювали на швидкий і рішучий перехід до ринку, сміливе введення різних форм власності. Урядова програма, не заперечуючи необхідності переходу до ринкових відносин, прагнула розтягти цей процес на довгий час, залишити значний державний сектор в економіці, контроль, який проникає за нею з боку центральних бюрократичних органів. Президент віддав перевагу програмі уряду. Її реалізація почалася в січні 1991 року, з обміну 50 і 100 карбованцевих купюр з метою вилучення грошей, придбаних з погляду влади незаконним шляхом, а також зменшення тиску грошової маси на споживчий ринок. Обмін проходив у стислий термін. В ощадкасах створювалися величезні багатогодинні черги. Люди повинні були доводити законність своїх заощаджень. Замість планованих 20 млрд. карбованців, уряд одержав від цієї операції тільки 10 млрд. карбованців. 2 квітня 1991 року були в 2-4 рази підвищені ціни на продовольчі товари, транспорт, комунальні послуги. Абалкин Л. Невикористаний шанс. – М.: Политиздат, 1991.
Відбулося падіння життєвого рівня населення. За даними ООН, до середини 1991 року СРСР по цьому показнику займав 82-е місце у світі. Офіційне рішення радянського керівництва про перехід до ринкової економіки дозволило найбільш заповзятливим і енергійним людям створювати перші в країні легальні приватнопідприємницькі фірми, торгові і товарні біржі. У країні з'явився і став реалізовуватися шар підприємців, хоча закони, що існували, не дозволяли їм розгорнути свою діяльність по виробництву товарів. Основна маса приватних капіталів знаходила своє застосування в сфері торгівлі і грошового обігу. Процес приватизації підприємств проходив вкрай повільно. До того ж спостерігалася поява безробіття, злочинності, рекету. До кінця 1991 року економіка СРСР виявилася в катастрофічному стані. Прискорювалося падіння виробництва. Національний доход у порівнянні з 1990 роком зменшився на 20%. Дефіцит державного бюджету, тобто перевищення державних витрат над доходами, складав, за різними оцінками, від 20% до 30% валового внутрішнього продукту (ВВП). Наростання грошової маси в країні грозило втратою контролю держави над фінансовою системою і гіперінфляцією, тобто інфляцією понад 50% на місяць, що могла паралізувати всю економіку. Невдачі в економіці усе більш підривали позиції комуністичних реформаторів на чолі з Горбачовим. Дж. Боффа «Історія Радянського Союзу»; М: Міжнародні відносини, 1994.
Завдяки т.зв. «перебудові» країни СРСР опинилися відкинуті на десятки років назад у своєму розвитку. Країни зіткнулися з таким становищем, коли в сфері економіки відставання переростало в стадію руйнування промислового й аграрного потенціалу, історично сформованих зв'язків і інфраструктури. З внутрішнього ринку стали зникати товари вітчизняних виробників. Науково-технічний прогрес виявився заблокованим.
В результаті стану економіки СРСР на початку 90-х років виявилася у винятково важкому становищі. Власне кажучи, піддалися серйозному руйнуванню джерела господарського розвитку, були припинені великомасштабні інвестиції; згорнуте наукомістке виробництво; значно скорочені науково–дослідницька