Термін «контркультура» по відношенню до субкультури є вужчим і в свою чергу вужчий за неформальній рух. Загалом усіх представників субкультур можна назвати неформалами (нефорами), а термін «субкультура» вживати і по відношенню до контркультур, адже для даного огляду це є несуттєвим.

Феномен субкультур належить до ХХ століття і поширився лише у його другій половині. Він не згасає і досі. Його важко оцінити однозначно, надто багато функцій виконують субкультури і надто глибоко вони вкорінилися в нашій свідомості. Можна сказати, що в сучасній Україні молодіжні субкультури переросли культуру офіційну, вийшли на сцену, телебачення, естраду, царину книгодрукування, моду… Субкультура по визначенню не може охоплювати всю молодь. Для її існування необхідна загальноприйнята культура, до якої вона перебуватиме в опозиції. Ці дві сторони життя нерозривно пов'язані, одна провокує іншу і підтримує її існування. А зараз пропаганда неформалізму зайшла настільки далеко, що він став нормою. Не бути неформалом – значить бути вигнанцем, старомодним, відсталим. «Несхожість» поступово перетворюється у шаблон, вироджується, втрачає свої визначальні риси. Більшість просто переймає зовнішні ознаки неформалів, не належачи до останніх. Постає питання, наскільки таких людей можна вважати приналежними до тієї чи іншої субкультури. Наприклад, широкі штани ще не видають репера чи брейкера, а довгий чубчик і вузькі джинси – емо. Просто зараз субкультура стала модою, а мода завжди має ознаки уніформності – вона нав'язує зовнішній вигляд, не враховуючи внутрішнього стану. Ця маса людей, по суті, наслідує існуючі в теперішній момент стандарти. Наразі актуальним є неформалізм, тому він і копіюється. Жодним чином не можна плутати цю лише поверхову схожість з глибинною суттю.

Субкультури, а точніше – «справжні» субкультури, не обтяжені сторонніми елементами, - виконують кілька функцій. Їх можна умовно поділити на дві групи:

ті, які стосуються самих членів субкультур;

ті, які виконують субкультури по відношенню до всього суспільства.

Першу групу можливо визначити з опитувань неформалів. На першому місці стоїть спілкування з подібними собі, на другому – можливість для саморозвитку, на третьому – умови для відпочинку. Тобто субкультура бере на себе роль офіційних молодіжних організацій, згруповуючи молодь, надаючи їй сенсу існування чи створюючи ілюзію такого. Друга група менш очевидна. Субкультури стимулюють оновлення соціального організму, не дають йому застигати в нерухомості, накреслюють шляхи його розвитку, сприяють обміну інформації між «дорослим» і «молодіжним» світом. З одного боку вони культивують протест проти суспільства дорослих, його цінностей і авторитетів, а з іншого – покликані сприяти адаптації молоді до цього дорослого суспільства.

Субкультури мають свої певні характеристики. Для сторонніх спостерігачів представників тієї чи іншої субкультури найлегше визначити за зовнішнім виглядом. Субкультура продукує лише їй властиву символіку, часто незрозумілу для непосвячених, але досить яскраву, щоб виділятися у натовпі. Символи слугують і для комунікації, вони несуть певну інформацію, тобто є формою, яка залежно від того, де знаходиться спостерігач – всередині чи ззовні субкультури – набуває різних значень. Символіка – те, що перше об'єднує представників однієї субкультури.

Близькими до зовнішніх ознак є стиль життя і поведінки неформала. Він часто підкреслено зухвалий, несе виклик суспільству, а іноді інтровертний, апатичний по відношенню до світу. Нонконформізм, протиставлення себе є ще однією прикметною рисою субкультури. І знову повертаємося до думки, що субкультура неможлива поза офіційною. Для молодіжних субкультур це протиставлення часто є визначальним; молодь різко відокремлює своє, сучасне, прогресивне і батьківське, застаріле, запліснявіле. Бажання все зламати і зробити по-своєму притаманне молодим людям, і це чудово, інакше суспільство просто загинуло би. На основі своїх понять про життя субкультура формує власні цінності, установки, мораль, картину світу, у відповідності до яких і діють неформали. Важливою рисою є добровільна участь у всіх угрупованнях і єдність їх членів, забезпечена стійкими інтересами і прагненнями до певної мети. Проте всередині субкультура не є однорідною, в ній присутні суперництво і бажання займати лідерські позиції. Субкультура організується лише зсередини, тому може змінюватися, еволюціонувати, на базі однієї розвинутися інша тощо.

Будь-яка субкультура в тій чи іншій мірі вимагає від своїх членів втрати власної індивідуальності і наслідування існуючих в ній стандартів. Спрацьовує стадний інстинкт. Бажаючи виділитися, підліток має потенційну загрозу повністю розчинитися у масі та стати слухняним автоматом, яким легко маніпулювати. Для цього створюється образ «ворога», на який вихлюпується агресія. Часто участь підлітка в подібних субкультурах є виною дорослих, які не можуть або не хочуть розгледіти прагнення і задатки підростаючої особистості і провокують її до протесту в таких негативних формах.

Можна прокласифікувати субкультури. Наприклад, виділити такі:

романтико-ескапітські субкультури (хіппі, толкієністи, байкери);

гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери);

кримінальні (гопники, скінхеди);

анархо-нігілістичні (панки та інші).

За іншою класифікацією, виділяють музичні (металісти, рокери, репери), спортивні (фанати, ультрас), філософські (хіпі), політичні (пацифісти, неофашисти) субкультури.

Взагалі будь-яка класифікація субкультур є умовною, тому що деякі з них не вписуються в готові схеми. Крім