Треба визнати, що частково це їм вдалося: музика 60-х, театр 60-х, живопис 60-х - це все спроба вийти за рамки звичного життя і значною мірою цьому посприяли саме хіпі, які на кожному кроці пропагували ідею свободи. Головним внеском хіпі у мистецтво стало внесення у творчість елементу спонтанності. Дотепер неперевершений гітарист Джиммі Хендрікс став символом спонтанної концертної імпровізації, геніальний дизайнер і художник Енді Воргол заклав основи спонтанності малюнку, а Боб Ділан - спонтанність тексту. В результаті цього потужного енергетичного викиду ми маємо саме таке сучасне мистецтво, яке спостерігаємо довкола, саме таку музику - яку чуємо, і саме такі книжки - які читаємо. І весь цей вибух відбувався під гаслом, взятим з пісні Beatles: All You Need Is Love - все що тобі потрібно - це любов. Тема любові до всіх і до всього є настільки наскрізною для хіпі, що навіть не має сенсу зупинятися на ній.

З середини 70-х рух хіпі занепадає. Але не варто думати, що рух цей у своїй класичній формі повністю зник. Зрозуміло, що сьогоднішнє покоління хіпі далеке від тих духовних засад своїх попередників. Сучасники уже не горланять на кожному перехресті гасло Сартра "Вони украли в мене сенс життя!" і не збиваються у комуни. Тепер це просто своєрідний клуб за інтересами, де переважає потяг до класичної рок-музики і плетіння з бісеру. Але хіпі заслуговують на увагу хоча б тому, що стали тим середовищем, у якому виросли найрізноманітніші "нові" молодіжні субкультури, вони дали поштовх молодіжному протестові і привнесли ідеали толерантності та розкутості в сучасне суспільство.

Особливе значення для вітчизняної культури мають радянські хіпі. Їх днем народження вважається 1 червня 1967 року, коли перші хіпі вийшли в Москві на Пушкінську площу із закликами відмовитися від насилля. Їх основним гаслом було: «Живіть як діти, у злагоді та любові». Радянські хіпі створили так звану Систему. Вона об'єднувала особистостей, які ніби випали з соціальної піраміди, які були незадоволені суспільством і не ідентифікували себе з тією роллю, яку воно їм відвело. Філософія радянського хіпізму надихала і надихає тисячі людей. Про Систему один олдовий хіпі А.Мадісон сказав так: «Движение - а его несравненно правильней было бы назвать сдвигом - не выставило ни громоздких лидеров, облаченных в пуленепробиваемую харизму, не породило организаций, объявивших священную войну всем и уж, конечно, в особенности друг другу за право курировать нетленные мощи ортодоксии, наконец, не подвело под эту несуществующую ортодоксию никакой специальной хипповской философии, идеологии или религии. Вместо идеологии с самого начала были заземлены идеалы, формулирующиеся достаточно просто - мир и любовь».

Панки.

Деякі панки вважають, що вони - справжні нащадки хіпі.

Писати про панк складно. Саме слово "панк" уже настільки втратило свій первинний сенс і так часто вживається в найрізноманітніших контекстах, що говорити про таке явище субкультури як "чистий панк" уже в принципі неможливо. Тому те, що буде написано нижче, це свого роду збірний образ молодіжної субкультури, яка дуже тісно пов'язана з музикою.

Хотілося б зупинитися на самому слові "панк", щоб через його етимологію можна було краще зрозуміти, що ж насправді мають на увазі люди, які гордо іменують себе "панками". Термін "панк" прийшов до нас з англійської мови. Оригінально він пишеться "punk" і має дуже багато значень. Найстаріше його згадування належить ще до часів Вільяма Шекспіра, коли воно означало найдешевшу категорію вуличних повій. В сучасній англійській "punk" означає "гниле дерево", "гниль", "непотріб", "неповнолітній сексуальний партнер" і так далі. Наприкінці 60-х років, коли власне і зародився цей молодіжний рух, журналісти так назвали молодь, яка стояла біля його витоків. Вони вважали, що таким принизливим словом відіб'ють популярність цього руху. Але такий хід себе не виправдав і слово прижилося у тогочасному лексиконі.

Грубо кажучи, є два типи панків:

1) люди належать до цього руху тому, що вони слухають відповідну музику (панк-рок музику);

2) люди, які окрім того що слухають цю музику, ще і в житті сповідують панківські принципи.

Панк-музика є невід'ємною частину даної субкультури. Перші групи такого напрямку зародилися ще у 1964 році у Сполучених Штатах. Тоді вони мислили себе як альтернатива рок-н-ролові. Вимоги до неї були простими: вона повинна була бути доволі жорсткою, швидкою, голосною, а тексти серйозними та такими, що порушували б проблеми, які хвилювали більшість молоді. Але американський типаж не став прообразом усього руху і панки, як рух, зародилися на початку 70-х у Великобританії.

Серед самих представників цього руху існує легенда про те, що панками стали хіпі, які розчарувалися в ідеї загальної любові. Можливо, це так і є, тим більше, що ідеологія оригінального панку, а не його сурогатної місцевої версії полягає у невизнанні будь-якого насильства, повазі до батьків і абсолютному пофігізмові, замішаному на доброму гуморі.

Але для того, щоб зрозуміти суть панку, слід послухати відповідні музичні групи. З найвідоміших – Sex Pistols, Velvet Underground, Stooges, Iggi Pop та інші, які працюють в такому ж дусі. Саме з музикою пов'язані й "ірокези" - очевидно, найвідоміший символ панку.

У більшості людей існує хибна думка, що панк обов'язково повинен бути саме з такою зачіскою. Це трохи не так, тому що "ірокези" виникли на початку 80-х років минулого століття