Для Франції й Іспанії укладення англо-американської угоди стало сюрпризом, але їм нічого не залишалося, як визнати його, поставивши під договором свої підписи. "Верженн був страшно злий на американців за порушення інструкцій, – писав У. Стінчкомб, – але, реалістично підходячи до справи, вважав, що вигоди, що отримуються Сполученими Штатами, були дуже великі, щоб їм могла що-небудь протиставити дипломатія". Коли один американський конгресмен запитав співробітника французької місії в США, чи збирається Франція скаржитися конгресу на поведінку американських представників, той відповів: "Великі держави ніколи не скаржаться, але вони відчувають і запам'ятовують".

Англія вимушена була повернути Іспанії о-в Менорку і Флориду. Але вона відхилила іспанську вимогу про повернення Гібралтара. Що ж до Франції, то їй довелося задовольнятися відновленням свого престижу в результаті перемоги над Англією. Територіальних претензій вона не зуміла реалізувати.

20 січня 1783 р. Англія, Франція й Іспанія підписали попередню угоду, а 4 березня Англія оголосила про припинення військових дій. В Америці текст угоди був отриманий 13 березня, а 11 квітня конгрес також проголосив закінчення війни. При обговоренні угоди в конгресі Дж. Джей, Дж. Адамі і Б. Франклін піддалися критиці з боку ряду делегатів за те, що ті порушили інструкції і вступили в сепаратні переговори з Англією. Проте в цій критиці було не стільки незадоволеність поведінкою делегатів, скільки дань ввічливості американському союзнику – Франції. Після внесення незначних поправок у попередню угоду 3 вересня 1783 р. в Парижі був підписаний текст остаточного договору. Він був ратифікований конгресом 14 січня 1784 р. і після обміну ратифікаційними грамотами 12 травня 1784 р. набув чинності. Мирний договір з Англією юридично закріпив американську незалежність.

Отже, провозглашение независимости, безусловно, сыграло чрезвычайно важную роль в развитии борьбы американцев за свои права. Этот документ открывал новую страницу в истории международного права и государственного строительства. Однако независимость мало было провозгласить – ее предстояло завоевать, доказать всему миру, что под этим актом есть серьезные основания.

Висновки

Дослідивши проблему міжнародних відносин в період війни Північноамериканських колоній за незалежність, можна зробити наступні висновки:

1. В другій половині ХVІІІ ст. становище англійських колоній у Північній Америці можна охарактеризувати як "економічне піднесення". Разом з тим розвиток господарства гальмувався політикою метрополії, яка була спрямована на обмеження їх економічної діяльності. Англійський уряд вводив обмеження на виробництво певних товарів в колоніях, оскільки остерігався їх впливу на власне господарство, що було пов’язане з тим, що виробництво певних товарів в колоніях обходилося дешевше, а, значить, енергійні колоніальні промисловці і торговці здатні скласти серйозну конкуренцію вітчизняній промисловості.

Ці та інші елементи політики метрополії спричинили незадоволення в колоніях, що в кінці кінців вилилося в їх війну за незалежність.

2. Війна американських колоній за незалежність закінчилась проголошенням нової держави – Сполучених Штатів Америки, яка опинилася в ситуації будівництва. Становлення нової держави вимагало створення основ економічної, соціальної, релігійної політики, а також налагодження міжнародних відносин і формування зовнішньої політики.

3. Проголошення незалежності зіграло надзвичайно важливу роль в розвитку боротьби американців за свої права. Цей документ відкривав нову сторінку в історії міжнародного права і державного будівництва. Проте незалежність мало було проголосити – її належало завоювати, довести всьому світу, що під цим актом є серйозні підстави.

4. Загальний стан соціально-економічної сфери, важке фінансове становище країни, неміцні зовнішньополітичні позиції спонукали еліту молодої заокеанської республіки посилено шукати шляхи зміцнення держави, підвищення ефективності державних механізмів. З кожним днем ставало все очевиднішим, що "Статті Конфедерації" не здатні виконувати роль основи держави, що тільки що народилася.

До цього підштовхував лідерів нової держави і загальний міжнародний стан. Хоча Англія офіційно визнала незалежність США, було очевидно, що при дворі Георга III зовсім не змирилися з поразкою. У колишній метрополії були вельми впливові сили, які мріяли про швидкий реванш, розглядали договір 1783 р. як сумне, але тимчасове непорозуміння. Було ясно, що над молодою державою нависнула серйозна загроза, що вимагала максимальної консолідації всіх її ресурсів, у тому числі й зміцнення положення на міжнародній арені. Завдання це було вельми непростим, бо із закінченням війни за незалежність ставлення провідних європейських держав до США зазнало певних змін. Коли Франція і Іспанія вирішили підтримати повсталих проти Англії колоністів, вони керувалися суто прагматичними розрахунками – ослабити свого головного конкурента. До певної міри це завдання до 1783 р. було виконане. Престиж Англії, а отже, і її вплив в системі міжнародних відносин були дещо похитнуті.

5. Європейські держави, перш ніж визначати своє відношення до США, вважали за краще переконатися в життєздатності нової держави. І в цьому контексті від ухвалення нової, дієвої Конституції також залежало дуже багато що. Комплекс цих причин і поставив на порядку денному питання про перегляд "Статей Конфедерації" і виробленню нової, ефективнішої конституції.

Література

1. Аптекер Г. Американская революция 1763-1783. – М., 1962.

2. Аптекер Г. Колониальная эра. – М., 1961.

3. Болховитинов Н.Н. США: проблемы истории и современная историография. – М., 1980.

4. Большая Энциклопедия Кирилла и Мефодия 2003 / CD.

5. Бурин С. Н. Конфликт или согласие? Социальные проблемы колониального Юга США