Як тільки звістка про проголошення незалежності досягла Парижа, Верженн звернувся до короля із закликом прискорити військові приготування проти Англії. 31 серпня він представив королівській раді записку, в якій пропонував визнати США, вступити з ними в союз і потім разом з Іспанією оголосити війну Англії. Цього разу рада одноголосно схвалила пропозицію міністра закордонних справ. Проте в Мадриді все ще побоювалися поспішних рішень, і лише 8 жовтня звідти була отримана вельми ухильна відповідь. До цього часу стали надходити вісті про невдачі американських військ, зокрема про падіння Нью-Йорка. Вісті ці охолодили запал прихильників війни.

Проте переговори про франко-американський договір вже почалися. Вони активізувалися після прибуття до Парижа в грудні 1776 р. Б. Франкліна, який був призначений конгресом главою спеціальної дипломатичної місії з метою підписання з Францією договору про дружбу і торгівлю. Повідомляючи про прибуття Франкліна до Парижа, російський посланник І.С. Барятинський писав: "Публіка так ним зайнята, що ні про що інше більше тепер і не говорять, як про причини його сюди приїзду...". Посланник додавав, що, на думку дипломатичного корпусу, прибуття Франкліна "спричинить, звичайно, який-небудь важливий евенемент (подію)" [16, 167].

Призначення Франкліна в якості керівника дипломатичної місії США до Франції дістало широкий резонанс. Його популярність і дія на громадську думку були важливим елементом діяльності американської дипломатичної місії. В офіційних колах Франклін зустрів прохолодніший прийом.

Під час побачення з Верженном французький міністр завірив Франкліна, що він і його супутники можуть розраховувати на прихильність двору. Проте спроба добитися офіційної аудієнції у короля виявилася безуспішною. Верженн заявив, що Франція повинна ще виробити загальну лінію поведінки з її союзником Іспанією, і запропонував американцям викласти свої конкретні побажання щодо постачань озброєння. Ці пропозиції були негайно передані французькому уряду. Вони містили, зокрема, прохання забезпечити конвоювання судів з вантажами для США, щоб запобігти їх можливому захопленню британським флотом. Верженн відхилив це прохання, пославшись на те, що може виникнути війна з Англією. Він відзначив, що є перспектива створення союзу Франції і Іспанії із Сполученими Штатами, але до певного часу відкритий зв'язок Франції з американцями був, за його словами, небажаний. Разом із тим міністр закордонних справ повідомив американських представників, що французьке казначейство виділить додатково 2 млн. ліврів для придбання необхідних для США запасів і озброєння.

Компанія Бомарше споряджала кораблі й організовувала масову відправку в США пороху, рушниць, амуніції, медикаментів і навіть гармат, на яких значилася монограма Людовика XVI. Маючи в своєму розпорядженні достовірну інформацію, британський посол заявляв протести Верженну. Послу незмінно відповідали, що Франція продовжує дотримуватися нейтралітету. Щоб не роздувати конфлікту, міністр закордонних справ іноді давав розпорядження відповідним службам затримати відправку суден. Зрештою заборони знімалися і судна слідували наміченим курсом. Британські представники були обізнані і про це. Але ні французька, ні британська сторона не бажали війни. Тому конфлікт обмежувався дипломатичною сферою.

У переговорах з французьким урядом Франклін наполягав на офіційному визнанні США і на тому, щоб Франція надавала їм активнішу допомогу. Проте в Парижі вважали за краще вичікувати. В уряді переважала помірна партія. Її прихильники далеко не у всьому погоджувалися з Верженном, вважаючи за необхідно уникнути війни з Англією.

У зв'язку з прибуттям Франкліна до Парижа один із представників цієї партії в записці на ім'я короля заявляв, що Сполучені Штати, мабуть, хочуть прямої участі Франції у війні, але "з погляду наших фінансів" це "зовсім небажано". Він погоджувався з тим, що необхідно об'єднати інтереси Америки й Франції, використавши становище, що створилося, щоб примусити Англію переглянути умови підписаного в результаті Семирічної війни договору. Проте автор записки вважав, що Франції слід дотримуватись нейтралітету, добиваючись лише, щоб Англія за це добре заплатила. "Яким би не було наше бажання бачити розбитою Англію, – наполягав він, – ми не повинні брати участь у війні безпосередньо" [16, 168].

Подібні настрої французьких верхів відзначала і російська дипломатична служба. Російський посланник повідомляв до Петербургу, що уряд Франції "всіляко прагне приховувати", що він надає військову допомогу Америці. Більше того, поліція віддала наказ "у всіх кавових домах і трактирах щоб не міркувати про американські справи, а особливо тим менше про допомогу і про відправку туди французьких офіцерів" [16, 168].

Прагнення не виставляти напоказ свої відносини з американцями посилилося особливо після того, як почали надходити вісті про невдачі армії Вашингтона. Ідея відкритої підтримки американських повстанців стала остигати. Після падіння столиці США Філадельфії, яке під впливом пропагандистських зусиль британського посла лорда Стормонта багато хто розглядав як мало не кінець американської незалежності, помірні настрої у французьких правлячих кругах ще більш зміцнилися.

З іншого боку, французький уряд побоювався, що сама Англія може піти на примирення з американцями, визнати незалежність США і об'єднатися разом з ними проти Франції. Це побоювання постійно переслідувало Верженна, і до того були вагомі підстави. Ще в листопаді 1776 р. французький посол у Лондоні Ноай повідомив, що лорд Рокінгем звернувся до парламенту із закликом за всяку ціну добитися примирення з Америкою, визнавши незалежність США, щоб потім вступити з ними в союз і спільними зусиллями відповісти на військові приготування Франції і Іспанії. У травні