Відносини між державами Центральної і Південно-Східної Європи почали тільки складатися. Справа в тому, що тут після розпаду Австро-Угорської Імперії відбувся процес утворення національних держав. Внутрішні процеси в цих країнах були складними. В Австрії мало місце протиборство між фашистами і соціал-демократами. Подібні процеси відбувалися в Угорщині. Болгарія і Румунія повернули вправо у внутрішній політиці, ще не були чітко визначені ними параметри зовнішньої політики.

Новим, небаченим по всеосяжності в економіці явищем, яке мало вкрай негативні наслідки для народів Європи та Америки була економічна криза 1929-1933 рр. Несподіваність, а значить, і морально-політична непідготовленість державних структур до такої кризи призвела до того, що більшість урядів часто обирали не найефективніші шляхи виходу із неї. Загальним у цьому плані було поправіння у внутрішній політиці, зростання агресивності по відношенню до інших народів, висування на відповідальні державні посади безвідповідальних осіб. Наслідки всього цього не заставили себе довго чекати.

У ті роки мало місце розбалансування міжнародної фінансової системи через те, що США, ставши основним міжнародним кредитором, поставили у фінансову залежність країни Західної Європи. Протекціонізм з їх боку зробив неможливим виплату боргів європейськими країнами. Не могли вони вирішити фінансові проблеми за рахунок репараційних виплат Німеччиною.

У Німеччині економічна криза була найбільш болючою для народу. Ще діяла система Версальського договору. Матеріальне становище більшості людей було дуже скрутним. За таких умов зростає вплив двох політичних течій на людей: фашистів, які бачили вихід із кризи на шляху завоювання нових земель, і комуністів, які пропонували ліквідувати капіталістичний лад в Німеччині. При всьому тому значно більший вплив на людей мали фашисти.

Економічна криза для Англії не була дуже важкою. З утворенням у 1926р. Британської співдружності націй економічні і політичні інтереси Англії на довгу перспективу були забезпечені.

У Франції також мав місце спад виробництва товарів. Мали місце банкрутства банків, що привело до фінансових втрат мільйонами людей. У політичній сфері відбулося зміцнення позицій комуністів.

В Італії на цей час при владі уже були фашисти. Тому у внутрішній політиці особливих змін не відбулося. У зовнішній політиці головне місце відводилося проблемі розширення впливу в Африці і Албанії.

Економічна криза охопила і країни Центральної та Південно-Східної Європи: Румунію, Угорщину, Грецію. В силу того, що їх державність була ще досить слабкою, криза була затяжною, і самі вибратися з неї вони не могли.

Для СРСР, оскільки він не був інтегрований у світову економіку, економічна криза безпосередньо немов би не торкалася. З 1928-1929 рр. почалась перша п’ятирічка. Були досягнуті значні успіхи у промисловості. Міжнародне становище СРСР і в цей час не покращилося хоча і були ним заключені в 1932 р. Пакт про ненапад з Фінляндією, Латвією, Литвою, Естонією, Польщею і франко-радянський договір про ненапад.

Поряд з проблемою міжнародних зобов’язань (дореволюційні борги) тепер виникла проблема демпінгу в торгівлі. Ця політика проводилася СРСР з метою організації збуту своїх промислових товарів та сировини і одержання валюти для закупівлі за кордоном машин та обладнання для оснастки нових заводів. Демпінг з боку СРСР викликав протест у виробників на Заході. Адже і вони тепер, особливо за умов кризи, потребували значних фінансів. Методи торгівлі СРСР вони розглядали як ворожі, і всіляко їм протидіяли.

Папа Римський Пій ХІ у 1930 р. звернувся до усіх віруючих з посланням, в якому звинувачував СРСР в утисках релігії. Активізувались російські білогвардійці, все гучніше лунали їх голоси із закликом до початку війни проти СРСР.

Одним із наслідків економічної кризи був крах системи післявоєнних платежів. Збанкрутував Дармштадський банк у Німеччині в 1931 р. Президент Німеччини П. фон Гінденбург звернувся до США з пропозицією про відстрочку оплати кредитів по плану Юнга. Англія і Франція підтримали це прохання.

У такій обстановці в Лозанні відбулася чергова конференція, яка займалась вирішенням проблеми платежів. Учасники конференції визнали, що світ опинився на грані катастрофи, тому-то необхідно розробити нові правила міжнародних економічних відносин. Конференція вирішила призупинити виплати Німеччиною виплати по репараціях і по зовнішніх боргах. Одночасно Німеччина на цій конференції поставила вимогу про своє доозброєння.

Наступним кроком у поглибленні відносин між країнами Європи було підписання 14 жовтня 1932 р. в Лозанні Пакту чотирьох (Англії, Франції, Німеччини, Італії). Позиції європейських країн на цей час були такими: Англія виступала за збереження рівноваги в Європі, за урегулювання англо-італійських спорів про колонії Німеччини, за те щоб залучити до європейських справ Німеччину, послабити зв’язки Франції з СРСР і тим самим посилити його блокаду. Франція погоджувалась на рівність в озброєннях Німеччини, але лише в рамках системи колективної безпеки. Італія вимагала повернути її славу Риму, виступила за перегляд кордонів шляхом договірних капітуляцій на Балканах. Із-за цього в Румунії, Югославії стався переполох. Виявилось, що їх безпека нічим і ніким не гарантована.

7 червня 1933 р. Пакт чотирьох був парафований у Римі усіма представниками, але в силу не вступив, оскільки його не ратифікували Франція і США.

У 1932 р. Франція підписала з СРСР договір про ненапад, підтримала ідею утворення Дунайської федерації (Малої Антанти). До неї мали увійти Румунія, Угорщина, Болгарія, Чехословаччина і Греція. Франція таким чином сподівалася послабити дружбу СРСР з Німеччиною, зберегти свій політичний та економічний вплив на Балканах і виступити противагою “аншлюсу” Німеччини з Австрією. Об’єктивно