Антирадянська спрямованість Пакту була очевидною. Очевидним було і те, що учасники Антикомінтернівського Пакту не мали наміру обмежуватися у своїх агресивних планах тільки ліквідацією СРСР. В підтвердження цієї думки варто навести слова Гітлера: “Не провінції, а геополітичні території, не національні меншини, а континенти, не поразка, а знищення противника, не союзники, а сателіти, не пересування кордонів, а перетасовка держав всієї земної кулі, не мирний договір, а смертний вирок – такими мають бути цілі великої війни!”.

Якою була реакція США, Англії і Франції на утворення Антикомінтернівського Пакту? У США був прийнятий закон про нейтралітет, який з 1 травня 1937 р. діяв уже на постійній основі. Англія вважала, що оскільки Пакт спрямований проти СРСР, то він не був загрозою для країн Заходу. Франція свою безпеку довіряла Лізі Націй. Навіть вступ 7 березня 1936 р. німецьких військ у Рейнську зону був сприйнятий у Франції без особливих пересторог. Внутрішні проблеми (прихід до влади Народного фронту) більше турбували тодішнє французьке керівництво та її прем’єра Лаваля. У Франції вважали, що розгром Німеччини означав би і розгром фашизму. Це могло привести до ще більшого посилення Народного фронту.

Англія у зв’язку з введенням військ у Рейнську область заявила, що мова йде не про окупацію території, а відновлення суверенних прав Німеччини. Ліга націй лише констатувала факт порушення Німеччиною Локарнських угод. Зі свого боку Гітлер з метою заспокоєння сусідніх країн пропонує їм підписати двосторонні договори про ненапад строком на 25 років, але категорично виступив проти підписання договорів про взаємодопомогу.

Слід наголосити, що плани учасників Антикомінтернівського Пакту входили у протиріччя, не співпадали з інтересами США, Англії і Франції. Однак вони розраховували, що їм вдасться відкупитися від країн фашистського блоку за рахунок інтересів СРСР. Для здійснення цієї мети вони проводили політику, яка мала в той час різні найменування: у США – політика нейтралітету, в Європі – політика “умиротворення” і “невтручання”, але в кожному разі її антирадянська, антикомуністична суть залишалася незмінною. Вона полягала у спробах викликати війну між блоком фашистських держав і СРСР, яка мала привести до їх послаблення. Це, з точки зору США і Англії, мало утвердити їх гегемонію у світі.

19 листопада 1937 р. в Берліні відбулася зустріч англійського міністра закордонних справ Галіфакса з Гітлером, в якій взяв участь міністр закордонних справ Нойрат. Галіфакс подякував Гітлеру за те, що він знищив комунізм в Німеччині, перепинив шлях йому в Західну Європу, і тому Німеччина може вважатися бастіоном Заходу проти більшовизму. Англія запропонувала Німеччині піти на зближення, за яким мало настати укладення Пакту чотирьох держав (Англії, Німеччини, Франції та Італії). Англія висловила готовність не перешкоджати “аншлюсу” Німеччини з Австрією, а також в слушний момент обговорити питання про повернення Німеччині її колоній. Платою з боку Німеччини за ось ці поступки з боку Англії мала бути гарантія Німеччини про ненапад на Англію. Англія дійшла порозуміння і з Італією, підписавши 16 квітня 1937 р. договір, за яким обидві сторони погоджувалися поважати статус-кво на Середземному морі, а Англія офіційно визнавала анексію Італією Ефіопії.

Наприкінці 1937 р. французький уряд дав зрозуміти, що Франція в разі реалізації намірів Німеччиною щодо Австрії і Чехословаччини також займе позицію невтручання.

За таких умов 11 березня 1938 р. німецькі війська, не зустрівши опору австрійських урядових сил, вступили в Австрію. Метою окупації Австрії Гітлер оголосив збереження і примноження німецької спільноти в Австрії і Чехії. Тим самим Німеччина порушила Сен-Жерменський договір. А тим часом гаранти договору заявляють про невтручання у німецько-австрійські відносини.

Якою була позиція Європи на такі дії Німеччини? Італія заявила про невтручання в німецько-австрійські відносини. СРСР заявив, що насильство вчинене в центрі Європи, загрожує незалежності і територіальній цілісності не тільки європейських, але й інших народів. Уряди Англії, США, Франції промовчали, не засудили агресивні дії Німеччини.

Німеччина приступила до підготовки захоплення Чехословаччини. У даному питанні Німеччина вирішувала ряд питань, а саме: випробовувала на міцність Пакт взаємної допомоги Чехословаччини, Франції та СРСР, позбавляла Францію важливого союзника в Центральній Європі, з півдня виходила до території Польщі і, накінець, наближалась до кордонів СРСР.

Англія і Франція, попередньо домовившись з Німеччиною про відторгнення від Чехословаччини Судетської області, пішли на те, що 19 вересня 1938 р. в ультимативній формі зажадали від Чехословаччини відмовитися від Судетської області і передати її Німеччині.

У тій ситуації лише СРСР заявив про підтримку територіальної цілісності Чехословаччини. Однак її уряд не прийняв пропозиції СРСР і тим самим зрадив інтересам своєї країни.

29 вересня 1938 р. в Мюнхені зібралися керівники Англії, Франції, Італії і Німеччини – Чемберлен, Даладьє, Муссоліні і Гітлер – для того, щоб винести вирок Чехословаччині. Чехословацького президента Бенеша на конференцію не запросили. У результаті їх змови того ж дня Судетська область, де проживало 25% німців, передавалась Німеччині. Чеське населення мало покинути область до 10 жовтня 1938 р.

До розбійницької акції проти Чехословаччини долучились Польща та Угорщина, відірвавши від неї з дозволу Німеччини деякі райони.

Виникає питання: чому ж Англія і Франція пішли на зближення з