Німеччиною і відмовили в такому курсі Радянському Союзові? По-перше, в СРСР на той час завершився процес утворення тоталітарного режиму, який ототожнювався ними з режимом у Німеччині. По-друге, Комінтерн був у повній залежності від СРСР, і тому-то Компартії в країнах Заходу називались не інакше як ”агенти Москви”, “знаряддя Кремля”. По-третє, сталінські чистки в Червоній Армії створили уяву, що СРСР відтепер “колос на глиняних ногах”. До того ж в пропаганді СРСР мало місце ототожнення фашистських режимів з країнами парламентської демократії в Європі. Це робило неможливим здійснення єдності дій у боротьбі проти фашистської агресії.
Що давав Мюнхенський договір Німеччині? За рахунок цього договору населення Німеччини збільшувалося на 3 млн. чол. (віднині населення Німеччини було у два рази більше, ніж населення Франції) Франція лишалась можливості спільних дій з чехословацькою армією. І ще. Був створений прецедент на майбутнє. Гітлер в бесіді з міністром закордонних справ Угорщини в січні 1939 р. так сказав: “Те, що відбулося, може статися лише раз в історії”.
В Англії і Франції панувала ейфорія. ”Чемберлен і Даладьє врятували мир” – такою була суть пропаганди, що вихваляла “миротворців”. Робився також наголос на те, що Гітлер дав обіцянку обмежити свої дії в Європі приєднанням Судетської області до Німеччини. І лише замовчувався один факт, що відтепер стала неможливою політика колективної безпеки в Європі. До речі, У. Черчілль дав протилежну оцінку Мюнхенській угоді, назвавши її “нещастям для Європи першої величини”.
На другий день після вирішення питання про долю Чехословаччини, 30 вересня 1938 р. Англія і Німеччина підписали в Мюнхені декларацію про ненапад і про мирне врегулювання усіх спірних питань, що виникають. 6 грудня 1938 р. аналогічна декларація була підписана між Францією і Німеччиною. Це і була спроба об’єднання трьох великих європейських держав на антирадянській основі.
Після Мюнхена доля республіканського уряду в Іспанії, який вів нерівну боротьбу з фашистськими заколотниками, була вирішена. Англія і Франція, відповідно 24 і 27 лютого 1939 р., визнали режим Франко без всяких умов. США зайняли аналогічну позицію, визнавши Франко після вступу 28 березня 1939 р. його військ у Мадрид.
Внаслідок Мюнхенської змови відбулося політичне, військове та економічне зміцнення Німеччини. Такі європейські країни, як Угорщина, Болгарія, Румунія, Югославія з різних причин, але беруть курс на зближення з Німеччиною. Відбувся корінний поворот і в політиці Радянського Союзу, який також взяв курс на зближення з Німеччиною. З цього часу Англія і Франція в очах радянського керівництва – зрадники, які здатні на все, і тому до них не може бути ніякої довіри.
У такій обстановці 15 березня 1939 р. німецькі війська вступили в Чехословаччину. Чехословаччина перестала існувати як незалежна держава. Чехія і Моравія стали протекторатами Німеччини. Словакія була оголошена ”самостійною” державою. 15 березня 1939 р. стало днем “Х”. В Європі все змінилося.
22 березня 1939 р. німецькі війська захопили литовське місто Клайпеду. 23 березня 1939 р. Німеччина підписала господарський договір з Румунією, який перетворював останню в аграрно-сировинний додаток німецької економіки.
Черговим об’єктом німецької агресії була названа Польща. 21 березня 1939 р. Німеччина ставить перед Польщею вимогу про передачу їй Данцига і виділення екстериторіальної зони для будівництва автостради і залізної дороги через ”польський коридор”. 28 квітня 1939 р. Німеччина денонсувала польсько-німецький Пакт про ненапад від 1934 р. та англо-німецький морський договір 1935 р. А німецький генеральний штаб завершував розробку плану нападу на Польщу, який орієнтовно був призначений на кінець серпня – початок вересня 1939 р.
В умовах різкої активності агресивних дій і військових приготувань Німеччини уряди Англії і Франції 1 березня 1939 р. оголосили про гарантії Польщі на випадок акту неспровокованої агресії проти неї. Такі ж заяви були зроблені відносно безпеки Нідерландів, Бельгії, Швейцарії і Данії. Ці заяви одержали назву політики гарантій.
Тим часом, 7-8 квітня 1939 р. італійські війська захопили Албанію. Англія і Франція вирішили їй у цьому не перешкоджати.
Ситуація в Європі загострилася. Політики шукали відповіді на нові реалії. Англія і Франція не полишаючи надій на “умиротворення” Гітлера, все-таки переглянули своє ставлення до СРСР і почали шукати з ним шляхів для зближення ради приборкання агресорів. У березні 1939 р. Англія запропонувала СРСР підписати спільну з Францією і Польщею декларацію про взаємодію. Одержав віднині СРСР також пропозиції надати гарантії Польщі і Румунії. У відповідь СРСР запропонував Англії і Франції підписати троїстий Пакт про взаємодопомогу з одночасним наданням гарантій усім прикордонним з СРСР державам.
Політичні переговори про укладання Пакту взаємодопомоги між СРСР, Англією і Францією почалися в Москві 15 квітня 1939 р. Йдучи на переговори, Англія і Франція хотіли чинити тиск на Німеччину і, тим самим, стримувати її подальші агресивні кроки. СРСР сподівався на дієвість можливого Пакту і, тим самим, посилення своєї безпеки.
На переговорах Англія і Франція поставили питання про надання Радянським Союзом допомоги Латвії, Литві, Естонії та Фінляндії на випадок нападу на них Німеччини. СРСР з цією пропозицією погоджувався, одночасно поставив питання про гарантії безпеки прибалтійським державам і з боку Англії і Франції, тобто про гарантії прибалтійським держав обома сторонами переговорів. Англія і Франція відмовилися надати гарантії прибалтійським державам. Окрім того Англія і Франція на переговорах наполягали, щоб Радянський Союз надав військову допомогу і тим країнам, по відношенню до яких Англія і Франція взяли на себе в різний