С. Пташитський, очевидно, взявши до уваги лише заголовок 10-ї КСД, записаний перед першим документом, озаглавив її "Cудова книга панів Ради". Але детальне ознайомлення з актами книги та їх формулярами дозволяє стверджувати, що в цей том були вписані дві КСД, точніше – судові протоколи судів двох "спеціально посаджених" комісарів господаря. Перший суд, яким керував жемойтський староста Ян Миколайович Радзивілл Молодший, і в якому засідали єпископ луцький Юрій Фальчевський, єпископ жемойтський Венцлав Вербицький і полоцький воєвода Ян Юрійович Глібович, розглянув 124 справи (№ 1-124); а другий суд під керівництвом вітебського воєводи Матея Войтеховича Яновича (Клочко), непостійна "команда" якого складалася з князя Яна Андрійовича Полубенського, кухмістра господарського Яна Нарбута, підскарбія двірного Яна Андрійовича Солтана, городенського городничого князя Симена Богдановича Одінцевича і маршалка господарського Яна Стецковича, розглядав решту справ (№ 125-275)[31]. 

Комісарський суд Яна Радзивілла Молодшого вів справи всього лише неповних два місяці: з 4-го листопада по 23-е грудня 1540 р. включно, а судді під керівництвом Матея Войтеховича Яновича працювали з 3-го січня по 4-е квітня 1541 р. Правда, Матей Войтехович Янович в інтитуляціях справ часто записаний другим (№ 223, 228, 230), третім (№ 231, 236), а іноді навіть четвертим (№ 237, 239) суддею, та все ж саме він був главою другого суду. Цей факт підтверджують і протоколи тих справ, які він розглядав самостійно (№ 130, 190-192, 195 та ін.). Цікаво, що вже з 7-го березня 1541 р. (№ 223) в цьому суді починає роботу один з суддів комісарського суду Яна Радзивілла Молодшого – полоцький воєвода Ян Глібович, а з 10 березня іншим суддею – єпископ жемойтський Венцлав Вербицький (№ 231). І нарешті, 15-го березня в суді Матея Войтеховича Яновича збираються всі три судді суду Радзивілла: єпископ луцький Георгій Фальчевський, єпископ жемойтський Вацлав Вербицький і воєвода полоцький Ян Глібович (№ 237). Так, у кінці записів 10-ї КСД судді обох комісарських судів знову "об'єднуються". Те, що в одній книзі представлені протоколи двох різних комісарських судів, підтверджує і деяку відмінність формулярів актів цих судів. Протокол справ суду Матея Войтеховича Яновича повніший. Наприклад, в 29 документах знаходимо ту або іншу інтитуляцію, в документах першої частини книги інтитуляція відсутня; серед протоколів цього суду значно більше датованих документів (84 з 151, тобто майже половина), тоді як у протоколах першого суду часто бракує есхатокола. Таким чином, аналіз складу книги і включених до неї актів дозволяє об?рунтовано стверджувати, що 10-а КСД містить документи, що свідчать про діяльність двох комісарських судів. 

Далі логічно слідує питання: хто і чому вирішив об'єднати ці документи? У історіографії ЛМ затвердилася думка Миколи Бережкова, яку з деякими незначними зауваженнями через 50 років підтримав і Егідіюс Баненіс: під час створення копій книги ЛМ знаходилися в жалюгідному стані і "цілісність переписуваних книг не збереглася". Іншими словами, в одну книгу-копію могли бути вписані документи двох і більше оригінальних книг. Можливо, так трапилося і при формуванні 10-ї КСД: її переписувач-укладач, вже згадуваний С. Гральовський, об'єднав в один список матеріали двох судів комісарів. Наскільки дозволяють судити нечисленні, але кваліфіковані зауваження цього писаря, свою роботу він виконав чесно і дуже уважно. На правому полі порожнього листа (л. 231а) зберігся важливий запис С. Гральовського: "В том местцы в старих книгах двух картъ нетъ и для того [лист] голый зостал". Значить, коли він робив список зі "старих книг", в оригіналі ("книгах") вже бракувало двох листів. Дуже важливо, що переписувачі не тільки цієї, але й інших книг ЛМ вважали своїм обов'язком відзначати подібні речі (хоча в інших книгах таких записів не знаходимо). Можна з деякою часткою обережності говорити про те, що оригінальні документи переписувалися дуже ретельно, без купюр, і переписувачі прагнули відзначити виявлені ними дефекти. Значить, С. Гральовський обов'язково повинен був вказати закінчення першої групи протоколів і початок другою, але в копії таких відміток немає. Отже, можна припустити, що протоколи обох судів були об'єднані в одну книгу вже в оригіналі. І це був абсолютно природний процес, який визначив службове положення глави другого суду Матея Войтеховича Яновича: після смерті Яна Радзивілла Молодшого він став жемойтським старостою (в усякому разі, не пізніше травня 1542 р.). 

Відомо, що написання протоколів судових справ закінчувалося і книги протоколів передавалися на зберігання в князівську канцелярію далеко не відразу. Навряд чи й протоколи даних комісарських судів надійшли в канцелярію раніше, ніж через рік або два. Оскільки 3-го січня 1541 р. Матей Войтехович Янович, можна сказати, став наступником Яна Радзивілла Молодшого і продовжив діяльність суду, яким той керував, напрошується висновок, що питання про призначення першого жемойтським старостою був уже вирішеним. Зрозуміло, що, одержавши це староство, більш ніж через рік він, а точніше за його вказівкою писар, і об'єднав документи обох судів в одну книгу. Слід також врахувати, що в той же час цілих двадцять років Матей Войтехович був главою і суду комісарів, в якому, між іншим, іноді судив і Ян Глібович[32]. 

Таким чином, протоколи двох комісарських судів опинилися в одній книзі ЛМ. Писар С. Гральовський, сумлінно і копітко переписав її в кінці XVI ст., відзначив, що у книги "конъца нетъ", тобто в оригіналі з якихось причин останній документ залишився недописаним. Можна