Інколи книга-копія ЛМ відтворює не одну, а кілька оригінальних книг повністю чи фрагментарно. Водночас, деякі оригінальні книги ЛМ фрагментарно розосереджені по декількох книгах-копіях[1].

Термін "книга" в однині й у сучасному розумінні цього слова стосовно канцелярської документації ВКЛ починає вживатися лише наприкінці XVI – на початку XVII ст. Наприкінці XV – на початку XVI ст. термін "книги" (у множині) у канцелярії ВКЛ вживався на рівні поняття всієї документації канцелярії ВКЛ, що призначалася до тривалого зберігання.

Принципи і процес упорядкування ЛМ, ступінь повноти фіксації інформації у книгах ЛМ пов'язані з діяльністю великокнязівської канцелярії, роллю писарів у редагуванні документів.

Наприкінці XV ст. писарі готували привілеї й одночасно копіювали їх у реєстри, які хронологічно охоплювали від 3 до 7 місяців й містили кілька десятків привілеїв. Потім реєстри переписувались у "зшитки" ("книги"), декілька "зшитків" складали "книги листів судових і данин". Відомий литовський метрикант Е. Баніоніс вважав, що канцелярські копії документальних текстів зберігались у "зшитках" та на окремих аркушах, але кожен вид копій текстів був зібраний в окремі більш-менш усталені "одиниці зберігання" ("підсерії"). Книги ЛМ, на його думку, складалися саме з таких "підсерій" ("одиниць зберігання"). Кожна "підсерія" відзначається хронологічною компактністю (до одного місяця) і єдиним місцем підготовки (створення) актових текстів.

Щодо повноти передачі оригінальних текстів грамот у книгах ЛМ дослідники вважають, що переписувачі канцлера Л. Сапєги суворо дотримувалися оригінального тексту. Про це свідчать пропуски в текстах, залишені для пізнішого вписування непрочитаних чи відсутніх у оригіналах слів. Заголовки і реєстри з'явилися в ЛМ після переписування книг наприкінці XVI ст. Проте й пізніше не всі записи документів у ЛМ були озаглавлені. У деяких записах документів бракує дати та місця створення акта. Ці, за визначенням С. Думіна, "віконця" в документах ЛМ виникли внаслідок канцелярської практики ВКЛ. Писарі складали документ у двох примірниках, залишаючи при цьому місце для дати. Перший примірник підписував король (великий князь), після чого його відсилали до канцлера чи підканцлера, які затверджували грамоту печаткою, тільки тоді на документі проставлялася дата. Другий примірник, в якому інколи забували проставити дату, залишався в канцелярії й з нього робився запис до книги ЛМ. Деякі документи під час запису до книг ЛМ зазнали змін і виправлень. Порівняльний формулярний аналіз документів ЛМ свідчить, що найглибшої редакції зазнала інтитуляція початкового протоколу (титул видавця документа). Взагалі ЛМ притаманна значна варіативність великокнязівської титулатури.

Уже на початку XVI ст. через зростання обсягу роботи в канцелярії ВКЛ й відповідно збільшення кількості писарів, почала розпадатися попередня проста, але злагоджена діяльність канцелярії. Процес дезорганізації посилився внаслідок обрання 1501 р. великого князя литовського Олександра польським королем і спричиненими цим його тривалими поїздками до Польщі.

Відсутність розподілу праці в державному апараті ВКЛ, полі-функціональність діяльності державних чиновників призвели до плутанини у справах і архіві його канцелярії. У складі ЛМ опинилися різні папери інших канцелярій ВКЛ (книги Віленського замкового суду 1542-1566 рр., "воєводські книги" Яна Юрійовича Глебовича 1542-1548 рр., Івана Горностая, Миколи Яновича Радзивілла та ін.). Одночасно окремі книги ЛМ потрапили до особових архівів канцлерів, зокрема до архіву Радзивіллів[2].

Дискусійним є також питання щодо мови ЛМ. Академік В. Пічетa вважав ЛМ чудовою пам'яткою офіційної білоруської мови, хоча й зазначав, що фонета мови цього джерела була ще не вповні білоруською. Дослідник Литовського статуту С. Лазутка називав мовою ЛМ давньобілоруську. І. Лаппо оперував терміном "литовсько-руська" мова, а М. Тихомиров називав її "руською мовою". Г. Хорошкевич запропонувала термін "середньовічна західноруська мова" чи "давньобілоруськоукраїнська мова". Професор З. Зинкявичюс пропонував для канцелярської мови ВКЛ вживати назву "слов'янська канцелярська мова ВКЛ". Доктор П. Кеннеді Грімстед вважає, що державною юридичною й основною канцелярською мовою на всій території ВКЛ протягом XV-XVI ст. була "руська" мова, що як "своєрідний лінгвістичний попередник білоруської і української мов існувала паралельно з мовою Московського князівства". Після Люблінської унії 1569 р., з приєднанням Волинського, Брацлавського і Київського воєводства до Польщі, у коронній канцелярії Королівства Польського для цих територій було заведено окрему групу книг – Руську (Волинську) метрику. З канцелярського діловодства Правобережжя почалося витіснення української мови й впровадження польської.

Загалом ЛМ відзначається значним тематичним діапазоном щодо соціально-економічної історії України кінця XV-XVI ст. У центрі уваги уряду ВКЛ того часу були питання землеволодіння, коли в основному закінчився розподіл землі між феодалами й почалася гостра боротьба за землю з приводу її перерозподілу. Документи ЛМ (привілеї й підтвердження на володіння землею, купівлі-продажу землі тощо), віддзеркалюють стосунки між землевласниками, що знаходилися на одному чи різних щаблях соціальної системи, між мешканцями міст, між міщанами й представниками приватних юридик у містах, скарги на різні "кривди" та "утиски", позови до королівського суду, судові листи, справи про утиски, бійки, ображання, наїзди на землю, будинки, загарбання майна, розподіл спадщини, повернення боргів тощо. У книгах ЛМ зосереджено інформацію про інститут старост, державців, воєвод, війтів, служебників, маршалків, городничих, кухмістрів, тивунів, урядників, а також про земян, бояр, дворян, міщан, князів та ін.

Акти ЛМ свідчать про зростання і перерозподіл земельних володінь, родинні стосунки князів Сапєг, Сангушків, Четвертинських, Чорторийських, Гаштольдів, Радзивіллів, Острозьких, Заславських, Вишневецьких, Толочинських, Корецьких, Гольшанських, Крошинських та ін. Документи ЛМ репрезентують історію багатьох українських міст та містечок: Луцька, Києва, Володимира, Кременця, Каменця, Брацлава, Черкас, Житомира, Канева, Вінниці, Острога, Чорнобиля, Білої Церкви