Архів Радзивілла Чорного після його смерті перейшов до його старшого сина Миколая Криштофа Радзивілла Сироти, що повернувся з-за кордону (де Сирота вчився). Йому дістався сімейний архів, перш за все документи, залишені дідом – маршалком земським ВКЛ, каштеляном трокським Яном Миколайовичем Радзивіллом (1474-1522 р.). Матеріали, зібрані останнім, мають особливу цінність для історії Литовської Метрики. Як вже було відмічено, серед усіх відомих у даний час книг Литовської Метрики велику частину складають книги-копії. У нас є тільки декілька оригінальних книг. Одна з цих книг що належить так званій групі книг судних справ – книга суду маршалка господарського Яна Миколайовича Радзивілла і його суддів 1510-1517 р., а з 1514 р. – книга суду маршалка земського і Юрія Івановича Ільїніча, маршалка господарського і суддів. Також книга судів того ж маршалка 1518-1522 р. Матеріали цих книг сьогодні об'єднані в 1-у і 3-у Книги судних справ. Поки точно невідомо, яким чином цей матеріал потрапив в Литовську Метрику. Треба погодитися з думкою Н. Бережкова, що в книги Метрики матеріал був включений тому, що довгий час канцлерами і віце-канцлерами були Радзивілли. Канцлером був батько Яна М. Радзивілл, брат, син Радзивілл Чорний, племінник Радзивілл Рудий, а син останнього, Радзивілл Перун був віце-канцлером (1579-1584). Але, якщо ця книга до складу Метрики потрапила в той час, коли канцлером був Радзивілл Чорний, тобто до 1565 р., її, звичайно, повинні були переписати в 1594-1607 р., як і інші книги. Значить, матеріали маршалкових судів могли потрапити до складу Литовської Метрики вже після 1607 р. Тоді цілком імовірно, що документи Яну Радзивіллу, який був у той час канцлером, передав внук Яна Радзивілла воєвода віленський Миколай Криштоф Радзивілл Сирота. Це припущення підтверджує і склад 3-їй Книги судних справ. У ній, окрім матеріалів маршалкового суду (лл. 7-141), окрему частину (лл. 154-171 і 235-237) складають реєстри неназваної особи, написані 1510 р.: від опису дрібних речей, книг, картин, зброї і табунів у маєтках Тракяляй, Девенішки і Жасляй. В історіографії, починаючи з Йоахима Лельовеля, дотепер йде суперечка про те, кому належало описане в реєстрах майно – господарю чи О. Гаштольту. Литовські історики схиляються до думки, що останньому. Можливо, це саме ті реєстри Гаштольтів, які розшукували в кінці XVI ст.? У будь-якому випадку, якщо в канцелярію їх віддав Радзивілл Сирота після 1607 р., стає зрозумілим, чому ця книга Метрики не була переписана. 

Подібне повернення документів не було для Радзивілла Сироти першим і, швидше за все, не було останнім. Як тільки молодий Радзивілл перейняв архів батька, на нього посипалися прохання бояр і навіть господаря один або інший документ або папку, що зберігається в архіві, передати в пожитки. Звичайно подібні прохання були викликані політичними обставинами, важливістю в даний момент одного або іншого документа. Призначеному адміністратором Лівонії старості жемойтському Яну Ходкевичу на початку 1567 р. "до сліз" потрібні були привілеї і документи, які підтверджують перехід Лівонії під владу Литви, ті, до яких "покійний пан воєвода віленський Миколай Радзивілл їх підштовхнув і [тим] в таке підданство їх обернув"[16]. Ці грамоти повинні були зберігатися в земських пожитках і із-за них зверталися до канцлера Радзивілла Рудого. Було навіть вирішено, що везти оригінали небезпечно, і канцлер був вимушений наказати писарям переписати документи і вислати їх старості. Але Я. Ходкевич документів не одержав і скаржився господарю, що воєвода віленський як канцлер "видати їх не хотів". Це здивувало господаря, тому що привілеї зберігалися для "справ земських". Насправді Радзивілл був не винен – потрібних документів у нього просто не було: вони у той час все ще знаходилися в особистому архіві покійного віленського воєводи. З приводу "трактатів з Лівонією Його Милості покійного пана батька вашого" Радзивілл Рудий звернувся до свого племінника М.К. Радзивілла Сироти, в надії, що "як і Ваша Милість писали, [вони] у Манчинського"[17]. Документів канцлер вчасно не одержав. Через деякий час він ще раз звертається до племінника: "без зволікання мені зібралися б прислати і їх довірити (...), також Вашої Милості ніяких труднощів боятися із-за цих привілеїв не слід, тому як нічого в них приватного [немає]"[18]. Швидше за все, на цей раз документи досягли адресата. 

Ще раз документи державної ваги було потрібно канцлеру Радзивіллу Рудому напередодні Люблінської Унії, особливо на другому етапі переговорів. Використовуючи логічні й історичні аргументи в суперечці з поляками, Радзивілл, готуючись до дискусії, об?рунтовано дав вказівку своєму секретарю Андрію Волану знайти привілеї Швитригайли, в яких жителі Волині зобов'язуються навіки залишатися у складі ВКЛ. Була використана і ще одна можливість: шукали пов'язані з цим питанням привілеї князів Олександра або Фрідріха. У пожитках тоді знайти документи не вдалося – вони, як і інші, були в архіві племінника канцлера. У травні 1569 р. Радзивілл настирливо "терміново, терміново і ще раз терміново" просить Радзивілла Сироту знайти і вислати йому "привілеї короля Олександра або Фрідріха (...), тому що справи це