З проханнями видати конкретні документи до Радзивілла Сироти зверталися й інші бояри, наприклад, в 1567 р. віце-канцлер О. Волович. Після того, як йому не вдалося домовитися з Сиротою, в 1570 р. Сигізмунд Август навіть дав указівку Радзивіллу Рудому, що б той "як канцлер, з'ясувавши про всі такі привілеї, і книги земські, і реєстри Гаштольтів, які з тих речей важливих є у племінника Вашої Милості, Ваша Милість [ті речі] собі б узяв і нам би привіз". Можливо, частина цих матеріалів у той раз була повернена в пожитки, але це однозначно були не всі документи – на відсутність документів у 1594 р. скаржився Лев Сапега, що впорядковував Литовську Метрику. У той раз на те, що не вдалося знайти документи, скаржився сам Радзивілл Сирота. Як він указав у своєму листі і передав через слуг-посильних пана Кроновицького і пана Першека, йому знадобилися деякі виписи з Литовської Метрики про його володіння. Знайшовши частину документів, які просив Сирота, Л. Сапега велів їх переписати, прикласти печатку і зі слугою відіслати Сироті. Але навіть за допомогою слуги Радзивілла Першека, не вдалося знайти важливого документа про володіння Грезко, подарованого трокському воєводі князю Збаразькому. Канцлеру залишалося лише виправдовуватися: "Це не моя провина, але до мене колишнього пана хранителя печатки або тих, яким Їх Милості довірили, щоб у метрики вписали, тому як багато метрик того часу, коли канцлером був світлої пам'яті Його Милості пана батько і також коли канцлером став батько Його Милості теперішнього пана воєводи віленського, в пожитках немає"[20]. З цієї причини урядники канцелярії не могли знайти потрібні таким, що зверталися по документи, також бракувало значної кількості важливих державних документів. Просячи їх вислати, підкреслив "тому як пояснюватися мені, а не комусь іншому, повинно"[21].
І на цей раз Радзивілл Сирота не задовольнив прохання Л. Сапеги, тому що перейнятий від батька архів вважав неподільною сімейною власністю – пам'ятником сім'ї Радзивіллів. У написаному ним у 1603 р. Повчанні синам мовиться: "Потрібні документи, справи, листи щоб були під належним наглядом, щоб не літали по чужих руках (...). Всі привілеї, як княжому стану від імператора Максиміліана, королем Сигізмундом Старим вашому прадіду [дані], так і Карла П'ятого, Сигізмунда Старого і Сигізмунда Августа вашому діду [дані], також підтвердження і копії, та і підтвердження Петракавського сейму до унії і всі інші документи і привілеї в скрині в Несвіжі; а також і деякі права Шидловецькому і Мирському графствам і інших грамот немало – все те в підвалі з ретельністю зберігати: дивитися, щоб не гнило і не загинуло. Так будуть важливі нашого дому пам'ятники гідно доглянуті і збережені"[22]. Сирота не відокремив своїх особистих документів від громадських і державних, не дарма для їх охорони організував архів, чим викликав захоплення його нащадків. Тільки у виняткових випадках, коли це було потрібно іншим державним посадовцям і державі, Сирота погоджувався на ревізію свого архіву, але віддавав тільки копії необхідних документів. Цю достатньо егоїстичну поведінку Сироти, а пізніше й інших представників роду, підтверджують самі документи, що зберігаються сьогодні в архіві Радзивіллів – серед документів архіву не одна тисяча виключно значущих для історії ВКЛ.
Точно так же після смерті батька, Радзивілла Рудого, документи державного значення зі свого архіву передав наступному канцлеру, Остафею Воловичу, двоюрідний брат Сироти Криштоф Радзивілл Перун. Про це красномовно свідчить те ж нагадування з листа, написаного в 1594 р. Левом Сапегою Радзивіллу Сироті. Радзивілл часто возив потрібні державні документи з собою на сейми, наприклад, деякі земські привілеї на Берестейській сейм 1566 р., і міг "забути" їх повернути. Як показує практика, канцлер Радзивілл Рудий не завжди був у змозі організувати запис привілеїв і документів у книги Метрики, не поспішав віддавати в пожитки, траплялися й нещасні випадки. Значна кількість державних документів і привілеїв господаря, що стосуються Статуту і ухвал повітових сеймиків і сейму 1563 р., Радзивілл довірив старості тикотинському, державці вилкомирському, писарю господарському Яну Шимковичу. Але ні на Берестейському сеймі 1566 р., ні пізніше на Городенському сеймі документів у Я. Шимковича не взяв, відклавши цю справу до вального Віленського сейму. Радзивілл сподівався у Вільні "все привілеї відразу в скрині Його Милості господаря в пожитках земському на зберігання покласти". Ці привілеї Я. Шимкович повіз із собою весною 1567 р. з королівського двору в Кнішині в свій Можейкавський маєток. Вночі один із завантажених різною поклажею возів у результаті нещасного випадку зісковзнув з моста і впав в річку, із-за чого сильно постраждала частина документів, що пробули у воді. І коли після цього конфузу довелося пред'явити документи господарю і Панській Раді, були вибрані привілеї з печаткою, що збереглися, або написані яскравим чорнилом з незмитими підписами. Був засвідчений зміст документів, після чого вони були вписані в книги Литовської Метрики.
Безлад і навіть своєрідна його закономірність