Реферат на тему:

Культура Візантії (IV-XIV ст.)

План

1. Загальне уявлення про Візантію.

2. Період розкладу рабовласницького ладу

й становлення середньовічного суспільства.

3. Поява й розвиток феодалізму у Візантії.

Загальне уявлення про Візантію

Роль Візантії в розвитку світової культури дуже значна. Вона подарувала середньовічному світу все багатство своєї художньої майстерності, познайомила народи з високими зразками літератури й мистецтва. Візантійці по-новому досліджували світ, були делікатні й шляхетні, виявляли витонченість естетичного мислення, відрізнялися глибиною філософської думки, завжди славилися своєю глибокою натхненністю. Завдяки своєму серединному місцезнаходженню Візантія змогла почерпнути красу греко римського світу, елліністичного Сходу. Чим же відрізнялася культура Візантії від культури всієї іншої середньовічної Європи, від країн Переднього й Близького Сходу? Факторів розходження існує кілька;

1. Мовна спільність — єдина грецька мова.

2. Православ'я — основна релігія.

3. Багатоетнічність Візантії. Етнічне ядро — греки.

4. Стійка державність і централізоване управління Візантії.

Однак ці фактори не можуть виключити впливу культур різних країн, що межували з Візантією, на цю могутню імперію. Не можна виключити впливу на К культуру культур тих народів, які її населяли. Відомо, що Візантія проіснувала близько тисячі років. І, безумовно, їй доводилося зіштовхуватися з могутнім культурним зовнішнім впливом країн, що були на близькій їй стадії розвитку, — Ірану, Єгипту, Сирії, Закавказзя, а трохи пізніше латинського Заходу й Давньої Русі. Одночасно вона могла контактувати з народами, .які у своєму розвитку Значно відставали від неї. Візантія дала їм назву «варвари».

Візантія, як і всі країни, розвивалася не прямолінійно. Вона переживала епохи підйому й занепаду, періоди торжества прогресивних ідей і похмурі роки панування реакції. Однак передове завжди перемагало. Народна творчість стала неперевершеним джерелом культури.

Візантія розвивалася протягом тисячоліття. її історію умовно можна розділити на три періоди:

1. Середина IV ст. - перша половина VII ст. - розклад рабовласницького влади, становлення середньовічного суспільства

2. Середина VII ст. - початок XIII ст. - поява й розвиток феодалізму у Візантії XIIІІ і середина XV ст. - подальший розвиток феодалізму й початок його розкладу.

Період розкладу рабовласницького ладу й становлення середньовічного суспільства

Візантія на ранньому етапі свого існування була країною, де відбувалося формування світогляду візантійського суспільства Світогляд візантійців спирався на традиції язичницького еллінізму й принципи християнства

У перші сторіччя Візантія переживає розкіт філософії неоплатонізму. З'являється ряд філософів-неоплатоників — Прокл, Діадох, Гребель, Псевдодюнісій, Ареопаги. Неоплатонізм мав багато спільного з ранньовізантійською філософською думкою Одночасно він вимагав спеціальної філософської підготовки особливого мислення У зв'язку із цим він був недоступний широким масам, що призведе до швидкого вгасання філософської течії.

Християнство формувалося дуже довго Розвиваючись, воно вбирало в себе багато філософських і релігійних учень того часу близькосхідні релігійні вчення й іудаїзм, і маніхейство, і неоплатонізм Власне кажучи, вчення про триєдність божества - це переосмислена тріада неоплатоників

Християнство ввібрало в себе багато релігійних учень До того ж воно було синтетичною філософсько-релігійною системою, а її важливою складовою ста-їй античні філософські вчення Якщо спочатку християнство намагалося боротися з язичництвом, то. зрештою, воно прийшло до компромісу між християнським і античним світоглядами Неоплатонізм у світлі нових віянь поділяється на дві течії. Одна активно виступає проти християнства, інша ставиться до нього терпимо і часом перемагають ті, хто згоден був іти на компроміс із християнством Поступово йде процес злиття ідей неоплатонізму й християнства, що призводить до повного поглинання християнством неоплатонічної філософії.

Передові християнські філософи зуміли зрозуміти, що їм необхідно володіти всім арсеналом язичницької культури, щоб використовувати це при створенні християнських філософських концепцій Відбувається поєднання ідей раннього християнства і неоплатонічною філософією, а також переплетення риторичних ідей з новим ідейним змістом Це можна простежити в працях Василя Кесарійського. Григорія Нісського та Григорія Назіанзина. а також у промовах Іоанна Златоуста Власне кажучи, мислителі Василь Кесарійський. Григорій Нісський і Григорій Назіанзин стають засновниками візантійської філософії Філософські ідеї цих філософів беруть початок в історії еллінського мислення Основою їхньої філософії стає розуміння буття як досконалості Це призводить до своє рідного виправдання космосу, а отже, світу й людини Григорій Нісський часом наближається у своїх ідеях до пантеїзму.

У період розпаду рабовласницького ладу й зародження феодального суспільства великі зрушення відбуваються у всіх сферах духовного життя Візантії Іде становлення нової естетики, а також зародження нової системи духовних цінностей, що ідеально відповідають новим поглядам і мисленню середньовічної людини.

На зміну античній літературі приходить література нова. Це й біблійна космографія, і літургійна поезія, і чернеча повість, і патристика, і всесвітня хроніка, і християнська агіографія. Усі вони наскрізь пронизані релігійним світоглядом і незабаром повністю опановують розуми візантійського суспільства.

Помітно змінюється й людина тієї епохи: змінюється бачення світу, ставлення до Всесвіту, суспільства й природи. Тепер уже не античний образ світу володіє її розумом, а новий образ, що втілюється в особливу знакову систему символів Античне уявлення світу — це світ богів і героїв. Герої не бояться смерті й безстрашно йдуть на пошуки пригод. Нинішня філософія представляє людину як гріховну, стражденну істоту, яку постійно роздирають протиріччя Людина не почуває себе владикою світу, а є, навпаки, приниженою та слабкою, хоча й вірить у свій порятунок після смерті. Християнство показало, наскільки двоякою є людська особистість. У зв'язку із цим змінюється уявлення людини про час. космос, простір, про хід історії. Тепер візантійські історики й хроністи показують поступальний рух історії, більше не створюють замкнуті античні