Своєрідний колорит мала музика міських вулиць, театральних і циркових вистав і народних свят, ставши відображенням величезної пісенно-музичної практики багатьох народів, що населяють імперію. Очевидно, кожен із цих видів музики був по-своєму оригінальним і неповторним, і все-таки разом вони, переплітаючись, створювали дивне єдине ціле. Християнство зрозуміло, що музика відіграє важливу роль у психологічному впливі на маси. Тому музика була включена до культового ритуалу. Вийшло так, що саме культовий ритуал зайняв чільне положення в середньовічній Візантії.

Важливе місце в житті народу займали масові видовища. Античний театр переживає період занепаду. Комедії й трагедії античності відходять на другий план. Чимраз частіше їх підмінюють виступи жонглерів, танцівників, гімнастів, мімів, приборкувачів диких тварин. Величезною популярністю почали користуватися кінні забіги, що проводилися на іподромі (в цирку).

Перший Період існування Візантії характеризується формуванням основних особливостей візантійської культури, головними з яких є ті, що візантійська культура легко піддавалася впливу інших культур. Однак дуже швидко вона почала віддавати перевагу більш прийнятній для неї греко-римській культурі.

Культура Візантії розвивалася насамперед у містах. Відомо, шо всі великі міста того часу, насамперед Константинополь, були не тільки осередком ремісників і торговців, але й своєрідними центрами високої культури та глибокої освіченості. Там дуже цінувалася антична спадщина.

У перший період історії Візантії особливо помітною була боротьба між світською й церковною культурами. Це була пора гострої ідеологічної боротьби, коли постійно зіштовхувалися суперечливі тенденції й ідеї, це був період плідних Шукань, високого духовного росту й творчості. Стрімко розвивалися наука й мистецтво. Це були часи, коли в постійній боротьбі народжувалася нова культура середньовічного суспільства.

Поява й розвиток феодалізму у Візантії

Другу половину VII ст. аж до ХІІ ст. розділяють на час іконоборства (друга Чверть VIII ст. — 40-і роки IX ст.), далі час правління імператорів Македонської Династії (так зване «Македонське відродження»: 867—1056 pp.), а також час Царювання Комнінів («Комнінівське відродження»: 1081—1185pp.).

Знаменно, що до середини VII сі християнський світогляд безроздільно заволодів духовним життям імперії. Тепер не догматичні суперечки викликали в людей глибоку релігійність До кордонів імперії «наближався» іслам, який прагнув знищити язичників — слов’ян і протоболгар. Роль церкви в цей період чимраз більше посилюється Це стає можливим завдяки нестабільності життєвих підвалин, невпорядкованості — господарській та побутовій — широких мас населення, нестерпній убогості й постійної небезпеки з боку зовнішнього ворога Піддані імперії шукали підтримку в релігії, вірячи в чудеса й знамення, намагаючись урятуватися завдяки молитвам і самозреченню Стан ченців стрімко зростав, так само швидко будувалися й нові монастирі Швидкими темпами розвивався культ святих Часто практикувалося поклоніння тим святим, котрі були відомі в певній місцевості їм люди довіряли свої долі

Повсюдно були поширені забобони, що допомагали церкві підкоряти інакомислячих й іновірців Завдяки такому панівному положенню церква могла поповнювати свої багатства, зміцнюючи свій авторитет. Були ще причини, через які вплив церкви чимраз більше зростав рівень грамотності населення незмінно -знижувався, та й світські знання ставали чимраз більш поверховими

У той час правила теологія, що встановлювала свої порядки за допомогою насильства Це могло спричинити непередбачені наслідки Іновірці та єретики піддавали таку теологію справедливій критиці Тому однозначно треба було ' реформувати теологію, розвивати її далі

Необхідність реформації богослов'я давно зріла у вузьких колах еліти церкви, і що була досить освіченою й релігійною Була потрібна якнайшвидша систематизація всієї системи богослов'я Передбачалося, що теологи знову звернуться до духовної античної скарбниці, тому що церква була впевнена в безпорадності сучасних богословів

З другої половини VII ст. здійснювали спроби знайти оригінальні філософські й богословські ідеї, однак щось справді цінне було створене в наступному столітті.

У середині VII сі відчувався дуже сильний занепад візантійської культури. Однак це не торкнулося теології, що переживала навіть певний підйом Пояснювалося це просто правляча еліта, видаючи свої сподівання за нібито інтереси широких мас. дуже сильно потребувала теологічної підтримки Філософ Мак сим Сповідник висунув нові ідеї, за що зазнав гонінь з боку імператора Константина II Однак це не перешкодило теологічним ідеям Максима розвиватися далі, що відповідало потребам панівного класу. На цих ідеях було побудоване й «Джерело знання» Іоанна Дамаскіна.

Основою богословського вчення Максима була ідея повного злиття людей кого з божественним Людина повинна перебороти прірву між плотським і духовним. Це злиття й було спочатку задумане вищім розумом, тому що людина є частиною цілого. Але людина повинна сама знайти свій шлях, за власною волею.

Іоанну Дамаскіну вдалося виконати ті завдання, які він перед собою поставив Філософ розкритикував ворогів, правовірності, до числа яких належали маніхеі, іконоборці. Друге його завдання полягало в тому, щоб створити особливу систему ідей про Бога, створення світу й людини, указавши чи місце в зовнішньому й потойбічному світах.

Дамаскін вибрав собі девіз «Не люблю нічого свого» Основним методи його роботи була компіляція, в основі якої лежала арістотелівська логіка

Дамаскін часто користувався й природно-науковими уявленнями філософів античності, і вченнями своїх попередників, однак намагався відібрати тільки ті, які б відповідали канонам Вселенських соборів

Розпалювалися запеклі суперечки між іконоборцями й іконошанувальниками. Однак саме вони й послужили