Реферат
на тему:
“Культ особи Мао Цзедуна”
Наприкінці 1949-го Мао і його прихильники-комуністи проголосили на материку Китайську Народну Республіку.
З 1949 по 1954 р. Мао нещадно очищав партію від своїх супротивників. Він виступив проти поміщиків, проголосивши програму насильницької колективізації в селі подібно сталінським п'ятирічкам 30-х років. З листопада 1950 р. по липень 1953 р. КНР утручалася за наказом Мао у війну між Північною і Південною Кореєю, що означало, що комуністичний Китай і Сполучені Штати зштовхнулися на поле бою.
У цей період Мао здобував усе більше і більше значення в комуністичному світі. Після смерті Сталіна в 1953 р. він виявився самим видатним з марксистських діячів. Мао відкрито висловлював невдоволення уповільненням темпу революційних змін у китайському селі, указуючи, що керівні партійні чини часто поводяться як представники колишніх панівних класів.
У 1957 р. Мао став ініціатором руху "Нехай розцвітають сто квітів", гаслом якого були слова: "Нехай цвітуть сотні квітів, нехай суперничають тисячі шкіл різних світоглядів". Він заохочував творчих працівників змело критикувати партію і її методи політичного керівництва і керування.
У період приблизно з 1966 по 1969 р. Мао і його третя дружина Цзянь Цин утягнули всю країну в запеклу дискусію з приводу її політичного майбутнього і, після того як Мао знову зайняв посаду голови партії і глави держави, увергнули Китай у стан перманентної революції. Вона була націлена насамперед на те, щоб усунути з керівних органів партії всіх незгодних з його політикою, нав'язати партії і народу свою схему розвитку Китаю в дух-лівацьких концепцій "казарменого комунізму", прискореного будівництва соціалізму, відмовлення від методів економічного стимулювання.
Перший етап "культурної революції" продовжувався з 1966 по 1969 р. Це була найбільш активна і руйнівна фаза революції. Приводом для початку руху послужила публікація в листопаду 1965 р. статті Яо Веньюня "Про нову редакцію історичної драми "Розжалування Ганьби Жуючи". П'єса була написана в 1960 р. видним китайським істориком, заступником мера Пекіна В Ханем. Він був обвинувачений у тім, що, оповідаючи у своїй драмі про епізод з життя середньовічного Китаю, нібито натякав на несправедливість гонінь і розжалування маршала, що був міністра оборони КНР Пен Дехуая, що дали в 1959 р. негативну оцінку "великому стрибку" і народним комунам у КНР. П'єса була названа в статті "антисоціалістичною отрутною травою". За цим пішли обвинувачення проти керівників Пекінського горкому КПК і відділу пропаганди ЦККПК.
У травні 1966 р. на розширеному засіданні Політбюро ЦК КПК було заслухане повідомлення, у якому викладалися основні ідеї Мао Цзедуна про "культурну революцію", після чого був підданий різкій критиці, а потім і знятий зі своїх посад ряд вищих керівників партії, уряди й армії. Була також створена Група по справах культурної революції (ГКР) на чолі з колишнім секретарем Мао Чень Бода. Дружина Мао Цзян Цінь і секретар Шанхайського горкома партії Чжан Чуньцяо стали його заступниками, а секретар ЦК КПК Кан Шен, що курирував органи держбезпеки - радником групи. ГКР поступово замінила собою Політбюро і Секретаріат партії і перетворилася стараннями Мао в "штаб культурної революції".
Для придушення опозиційних сил у партії Маоцзедун і його прихильники використовували політично незрілу молодь, з якої формувалися штурмові загони хунвеібинів - "червоних охоронців" (перші хунвейбині з'явилися наприкінці травня 1966 р. у середній школі при пекінському університеті Цинхуа). У першому маніфесті хунвеибинов говорилося: "Ми є стражами, що захищають червону владу, ЦК партії. Голова Мао - наша опора. Звільнення всього людства є нашим обов'язком. Ідеї Мао Цзедуна є самими вищими указівками у всіх наших діях. Ми клянемося, що заради захисту ЦК, захисту великого вождя Голови Мао ми, не задумуючись, віддамо останню краплю крові, рішуче доведемо до кінця культурну революцію".
Заняття в школах і вузах з ініціативи Мао були припинені для того, щоб учнем нічого не перешкоджало проводити "культурну революцію". Почалися переслідування інтелігенції, членів партії і комсомолу. Професорів, шкільних учителів, діячів науки і мистецтва, а потім і видних партійних і державних працівників виводили на "суд мас" у блазнівських ковпаках, били, знущалися з нього нібито за їхній "ревізіоністські дії", а в дійсності - за самостійні судження про положення в країні, за критичні висловлення про внутрішню і зовнішню політику КНР.
По далеко не повним даним, представленим пекінським відділенням Міністерства державної безпеки, у серпні-вересні 1956 р. хунвейбині тільки в Пекіні убили 1722 чоловік, конфіскували майно в 33695 родин, зробили обшуки в будинках більш 85 тис. чоловік, вигнаних потім зі столиці. ДО 3 жовтня 1966 р. по всій країні з міст було вигнано вже 397 400 чоловік "погані".
Терор усередині країни доповнювався агресивною зовнішньою політикою. Мао рішуче виступив проти викриття культу особистості Сталіна, проти всієї політики хрущовської відлиги. З кінця 50-х рр. китайська пропаганда початку обвинувачувати лідерів КПРС у великодержавному шовінізмі, у спробах утручатися у внутрішні справи Китаю і контролювати його дії. Мао підкреслював, що на міжнародній арені Китай повинний бороти проти будь-яких проявів великодержавного шовінізму і гегемонізму.
Мао став згортати всяке співробітництво зі СРСР, передбачене договором про дружбу 1950 року. Була розгорнута кампанія проти радянських фахівців з метою унеможливити їхнє подальше перебування в Китаї. Влади КНР стали штучно загострювати обстановку на радянсько-китайській границі, відкрито висувати територіальні домагання до СРСР. У 1969 р. справа дійшла до відкритих збройних