Реферат на тему:
Криза рабовласницького ладу і зародження елементів феодалізму в Римській імперії
Криза в Римській імперії ІІІ - У ст. Розклад рабовласницьких відносин. Стародавні германці та їх зіткнення з Римською імперією. Падіння Західної Римської імперії та утворення варварських королівств. Історична наука про проблему генезису феодалізму в Європі.
Криза в Римській імперії ІІІ - У ст. Розклад рабовласницьких відносин. В Римській імперії переважали господарства, що базувались на використанні праці рабів. Це були і великі рабовласницькі вілли з класичним казарменим рабством, і дрібні майстерні та селянські господарства, де рабська праця відігравала допоміжне значення. Оскільки раб як виробник не був зацікавлений в удосконаленні засобів виробництва, рабовласницьке господарство було рентабельним лише за умови дешевої робочої сили. Тому успішні війни Римської імперії були необхідні для надходження великого числа нових рабів. Однак із ІІ ст. н.е. з падінням воєнної могутності Риму постало питання про доцільність рабовласницького господарства. Надходження рабів різко скоротились, вони стали дорогими, змінилось і їх становище у суспільстві. Власники втрачають право страчувати раба без суду, за рабами визнається право на сім`ю тощо. Рабовласники стали шукати нових, більш продуктивних форм використання їх праці.
Все частіше власники надають рабам певне майно, необхідне для ведення господарства, але не у власність, а для використання у господарській діяльності на певних умовах - т. з. пекулій. Поширилось прикріплення землі до вільних селян-орендарів. Якщо раніше землевласники віддавали необроблені ділянки землі вільним безземельним селянам у прекарій, що означає "відпрошене тримання", без перспектив особистої залежності, то згодом і таке тримання землі веде до залежності прекариста від власника землі.
Змінюється становище колонів. Колись так називали поселенців, а згодом і орендарів, що обробляли чужу землю на умовах сплати грошового чи натурального внеску. В ІУ - У ст. серед колонів зростає верства залежних, приписних колонів, відповідальність за яких несе власник землі.
Нові явища з`являються і в господарських стосунках між вільними людьми. Поширення набуває емфитевсис - довгострокова оренда, при якій орендар-емфитевт набуває особливих прав на землю, близьких до власності - права передавати її у спадок, у суборенду, у заклад і навіть на продаж. В цьому останньому випадку власник землі зберігав право на першочергову купівлю або невелику компенсацію, якщо він цим правом не скористався.
Всі ці нові господарські явища свідчили про те, що рабовласницький спосіб виробництва переживав кризу. Рабовласницькі вілли, які були виробниками товарної продукції, підупадають. Посаджені на землю раби і вільні орендарі найчастіше розплачувались з власником землі результатами своєї праці. Послаблення ринкових зв`язків, натуралізація господарства позначились і на ремеслах. Ці кризові явища в економіці позначились і на ремеслах. Ці кризові явища в економіці позначились і на політичному становищі Риму, і на самій Римській державі.
Криза рабовласницьких відносин викликала загострення суперечностей в суспільстві, зростання сепаратизму в провінціях. Все це збіглося в часі з натиском варварів і змусило імператорську владу перейти до зростання диктату, відмовитись від ряду традиційних для Риму політичних органів. З кінця ІІІ ст. з правління Діоклетіана Римська імперія вступила в період домінату (від лат. dominatus: панування), коли управління державою було зосереджене в руках імператора і підлеглого йому бюрократичного апарату. Збільшилась армія, в тому числі й за рахунок варварів, який Рим змушений був брати на службу як найманців.
Для утримання армії та зрослого бюрократичного апарату були збільшені податки, за виконанням яких встановлювалась строга відповідальність. За едиктом Діоклетіана ремісники і торговці прикріплювались до своїх колегій, що відповідали перед державою за виконання повинностей. На членів міських курій-куріалів була покладена відповідальність за надходження податків у муніціпальних округах, при цьому куріали своїм майном відповідали за недобрані податки. Великі землевласники відповідали за виконання повинностей колонами.
Сенат втратив своє політичне значення. З кінця ІІІ ст. імператори не звертаються в сенат навіть за формальним затвердженням у цьому сані. Значення сенату відновилось лише в часи політичної нестабільності в У ст., коли він вступив у суперництво з армією в боротьбі за владу.
З кінця ІІІ ст. був ліквідований традиційний адміністративний поділ імперії на імператорські та сенаторські провінції та особисті володіння імператора. Діоклетіаном була запроваджена тетрархія, тобто спільне управління державою двома правителями "августами" і двома їх наступниками "цезарями". Ця політична реформа мала тимчасовий характер, але одним з її наслідків стало роздільне управління східною і західною частинами імперії, яке в 395 році було закріплене остаточно.
Реформи періоду домінату допомогли зберегти Римську імперію, хоча й не могли подолати сепаратиських тенденцій в провінціях, де посилювалась місцева знать. Потреба в державних податках призвела до фінансової реформи. За правління Діоклетіана, а згодом його наступника Константина І вдалось налагодити карбування повновартісної золотої монети - соліда, було стабілізовано грошовий обіг.
Криза римських політичних інститутів позначилась і на панівній верстві. Навіть знатні римські громадяни самоусуваються від громадських справ. Громадська і політична діяльність втрачають суспільний престиж. Якщо раніше пересічний римський громадянин бачив у Римі центр всесвіту, а його політичну організацію вважав досконалою і докладав зусиль для служіння їй, то в ІУ ст. переважали настрої скептицизму, зосередження на особистих справах і переживаннях.
Криза суспільства позначилась і на його ідеології. В релігії почастішали спроби створити єдиний для всієї імперії культ божества, пошук якого здійснюється серед стародавніх землеробських та сонячних культів. Але ці спроби мали штучний характер, в них надто прозоро проглядалось