придатні для землеробства, і тут зіткнулися з кельтами, які оселилися тут раніше. Германські племена суперничали між собою за луки й пасовиська, що Цезарю було не цілком зрозуміло. Він пише: "Величезну славу у германців має те плем`я, яке, розоривши сусідні області, оточує себе якомога більшими пустирями". Незрозумілим для римлян було і ставлення германців до землі. Рабовласники цінували земельну власність, прагнули її розширити, а германці без жалю розставались із старими полями і переходили на нові. Вони не ділили землі між собою, а обробляли її спільно, родовою общиною, порівну користуючись вирощеним продуктом. Германці були ще далекими від приватної власності на землю, навіть майнової нерівності Цезар у них ще не помічав, відзначаючи, що відсутність багатих і бідних зумовлюють надзвичайну згуртованість всіх членів племені.
Другим важливим джерелом для вивчення суспільного укладу і господарських занять германців є історико-етнографічний твір Тацита "Про походження та місце проживання германців" (скорочено його називають "Германією"), написаний у 98 р. н. е. 150 років відділяють його від "Записок" Юлія Цезаря. Тацит сам не бував у Германії, а матеріал для книги збирав, розпитуючи воїнів, полонених германців, а також із сучасних йому географічних творів.
Занепокоєний занепадом моральності сучасного йому римського суспільства, розбещеністю і байдужістю до громадських справ знаті, Тацит підкреслює простоту і діяльність германців. Однак, в його часи в германській общині вже була помітна майнова нерівність, що не пройшло повз увагу Тацита. Були в них і раби, але на зовсім іншому становищі, ніж у Римі. Кожен з рабів порядкував у своєму господарстві, а власник лише обкладав його, як колона, певними повинностями - оброком хлібом та худобою. Тацит відзначав, що раба рідко карали примусовими роботами, били, чи кидали в окови.
У творі Тацита детально описана військова організація германців, відзначено, що у бій вони йдуть родами. В політичній організації велику роль відігравали народні збори, на яких вирішувалися найважливіші питання, здійснювалося судочинство. Менш вагомі справи вирішувались радами старійшин.
Землі германці ділили по числу працюючих і по "достоїнству". Тут не цілком ясно, що мав на увазі Тацит - якість окремих ділянок землі чи соціальне становище людей. Германці не знали ні грошей, ні лихварства.
Особливу увагу Тацит приділяє войовничості германців - адже вони постійно воювали з Римом. Під час бою для вождя сором бути перевершеним у хоробрості, а для дружинників ганьба повернутись живим з бою, де загинув вождь. Якщо плем`я тривалий час не воює, знатні юнаки залишають його і приєднуються до племені, що веде війну. "Цих людей легше переконати викликати ворога на герць і одержати рани, ніж орати землю й чекати урожаю; більш того, вони вважають лінощами й малодушністю здобувати потом те, що можна здобути кров`ю".
Вождем племені обиралися представники найбільш знатних родів. Цей факт теж відображав зростання у германців соціальної нерівності. Воєначальником же обирали воїна, що відзначився у бою, але при цьому бралися до уваги заслуги його предків - отже, теж певний соціальний статус. Дружина вже стала постійною і надзвичайно залежною від воєначальника. Дружинники складали йому клятву на вірність, одержували від нього дарунки, зброю, бойового коня. Так створювались передумови для перетворення виборної військової влади у спадкову державну владу - королівську. Германці були серйозним суперником Риму - войовничим, багаточисельним, сповненим загарбницької енергії.
Перші спроби германських племен проникнути на територію Римської імперії і оселитись тут були успішно відбиті. У 113-101 рр. до н.е. натовпи кімврів і тевтонів були розгромлені полководцем Марієм. Спроба свевів оселитись у Східній Галлії була відбита у 55 р. до н.е. Юлієм Цезарем, який і сам ходив за Рейн. За Тіберія римляни поширили свою владу аж до Ельби і немало германських племен виявилися в залежності від них. Адже вже на початку нової ери повстали германські племена на чолі з вождем херусків Армінієм. Римляни вислали назустріч легіони під командуванням Вара, але в 9 р. н.е. вони були розбиті у Тевтобурзькому лісі, що й стало кінцем римського панування за Рейном. Після цього Рим міг лише оборонятись. Від верхів`їв Рейну до верхньої течії Дунаю був збудований оборонний вал, що допоміг імперії стримувати натиск германців. Окрім цього римляни прагнули привабити на службу одні племена в боротьбі проти інших. Пожвавилась і торгівля з варварами, центрами якої стали Кельн, Трір, Аугсбург, Регенсбург, Відень.
В 165-180 рр. вибухнула Маркоманська війна, в ході якої величезні сили германських племен маркоманів, квадів, вандалів, германдурів перейшли римський вал і дійшли до Північної Італії. Імператор Марк Аврелій завдав поразки варварам і навіть підкорив деякі племена, але надалі імперія вже не могла тримати германців на безпечній відстані від себе. Вона змушена була дозволити їм селитись на кордонах в якості федератів . Римські землевласники охоче приймали поселенців-варварів на землі, що не оброблялись через брак рабів.
Наближення германців до римлян помітно вплинуло на їх господарство і суспільний лад. Германці запозичили культуру землеробства, у них з`явились садівництво й виноградарство. Відповідно зросли майнові нерівності і розшарування родової общини. Зворотній вплив справили германці й на імперію. В ній зросла кількість вільного землеробського населення. Зросло число германських загонів у римській армії, а германські воєначальники почали впливати на політичне життя, скидаючи та підносячи на трон імператорів. Романізація варварів і варваризація Риму проходили одночасно і наближали завоювання останнього германцями.
На нових територіях у германців відбувались становлення нових племенних